Верона Дарк - "Невільниця серця", Верона Дарк

Минали дні… Айша росла, мов на дріжджах — весела, спокійна й дуже гарна дівчинка. Вона була світлом у житті Алії, її натхненням і мотивацією. Велике чорняве волоссячко, глибокі темні очі, погляд — такий самий, як у Каріма. Іноді Алії здавалося, що вона дивиться на нього, коли пригортає донечку до себе.

Ельфан була поруч постійно — підтримувала, допомагала, дбала про них обох, наче про власну родину. Захра теж не залишалася осторонь. Завдяки її роботі Алія змогла знову почати пекти — на замовлення, для кафе, для друзів. Її булочки, тістечка та хліб були сповнені душі й любові, і люди це відчували.

Одного вечора Захра повернулась додому з захопленим обличчям:

— Аліє! Власник кафе хоче з тобою познайомитися! Він хоче запропонувати тобі роботу як повноцінному пекареві. Він у захваті від твоєї випічки!

Алія застигла. Радість і страх змішалися в її серці. Це був шанс. Реальний шанс почати нове життя. Але ж… Айша. Вона ще така маленька. Як її залишити?

Ельфан, яка почула розмову, підійшла й обійняла Алію:

— Доню, Айші вже рік. Вона росте здоровою і щасливою. І я буду з нею. Я догляну за нею, як за власною онукою. Ти не маєш відмовлятися від свого шансу.

Алія подивилася на жінку зі сльозами вдячності. Скільки тепла, скільки любові вони з дочкою отримали в цій чужій, а тепер уже рідній оселі.

— Добре, — прошепотіла Алія, — я завтра піду. Поговорю з власником.

Цієї ночі вона довго не могла заснути, тримаючи маленьку Айшу біля грудей. Вона більше не була та налякана дівчина, яку вигнали в темну ніч. Вона стала мамою. Жінкою. Людиною, яка починає все з нуля. І завтра — її перший крок у нове майбутнє.