Сергій Фішер - Командирка, Сергій Фішер

– У безпеці, – відповів Санін. – Поки що. Її доля, як і твоя, залежить від твоєї співпраці.

Ерік відчув, як всередині все стискається від страху за матір, але зовні залишався спокійним:

– Що тобі потрібно?

– Інформація, – Санін нахилився вперед. – Все, що ти знаєш про Вісника. Хто він? Де його основна база? Скільки людей в його мережі?

Ерік гірко засміявся:

– Ти справді думаєш, що я знаю? Ти ж сам мене навчав – інформація ділиться лише за необхідністю. Я ніколи не зустрічав Вісника особисто. Ніхто не зустрічав.

– Брехня, – відрізав Санін. – Твоя сестра зустрічалася з ним. Опір довіряв тобі достатньо, щоб дати доступ до планів лабораторії. Не грай зі мною, Еріку.

Ерік зберігав мовчання, обдумуючи свої варіанти. Санін явно знав більше, ніж він показував. Але що саме? І що сталося з сестрою та її групою?

– Де Лу? – запитав він. – Що ти з нею зробив?

Санін посміхнувся, і ця посмішка змусила Еріка внутрішньо здригнутися:

– Твоя сестра та її команда щойно потрапили в нашу маленьку пастку. Прямо зараз їх ведуть до камер. Включно з тією дівчиною, Джин Вей, яка, здається, дуже важлива для твоєї сестри.

Ерік намагався не показувати емоцій, але мозок працював на повну. Лу схопили. Це означало, що план провалився. Або...

– А як щодо другої групи? – обережно запитав він.

– О, ти про тих, хто намагався пробратися до сховища? – Санін знову посміхнувся. – Вони були надто передбачуваними. Ми затримали їх ще до того, як вони досягли підрівня 3.

Ерік відчув полегшення, яке старанно приховав. Якщо Санін говорив про групу Дерека, то, можливо, він не знав про інших. Або знав, але приховував, щоб виманити більше інформації?

– Я нічого не скажу, – твердо заявив Ерік. – Можеш не витрачати час.

– Я так і думав, – Санін зітхнув з удаваним розчаруванням. – Тому я вже підготував дещо спеціальне для тебе.

Він дістав з кишені маленький шприц, наповнений прозорою рідиною:

– Знаєш, що це? Новітня розробка наших лабораторій. WT-7 – психотропний препарат, який змусить тебе розповісти все, навіть те, чого ти сам не знаєш, що знаєш.

Ерік відчув, як холодний піт стікає спиною:

– Ти ж розумієш, що це катування?

– Це допит, – відповів Санін. – І ніхто ніколи не дізнається. До ранку від твоєї особистості мало що залишиться, але нам буде все, що ми хочемо знати.

Він підвівся і підійшов до Еріка, тримаючи шприц напоготові:

– Останній шанс зробити це по-доброму.

Ерік стиснув зуби, готуючись до найгіршого. Але тут двері раптово відчинилися, і до кімнати увійшов офіцер внутрішньої безпеки:

– Директоре, терміново! Є повідомлення від імператора.

Санін роздратовано повернувся:

– Це не може почекати?

– Боюся, що ні, сер, – офіцер виглядав стривоженим. – Є інформація про іншу групу опору, яка рухається до станцій водопостачання в секторах 6-12.

Ерік ледь стримав посмішку. Отже, Вісник все ж таки мав запасний план. І Санін про це не знав.

Директор миттєво змінився в обличчі:

– Що? Коли надійшла інформація?

– Щойно, сер. Імператор вимагає вашої присутності на терміновій нараді.

Санін повернувся до Еріка, його очі звузилися:

– Ми ще не закінчили. Охорона! – Він покликав двох офіцерів. – Пильнуйте його. Нікого не впускати і не випускати без мого особистого наказу.

Коли Санін вийшов, Ерік дозволив собі легку усмішку. Вісник справді виявився розумнішим за всіх. Операція в лабораторії, можливо, й була пасткою, але справжня мета завжди була інша – станції водопостачання, куди вже вивезли біологічну зброю.

Тепер залишалося тільки сподіватися, що та інша група встигне вчасно. І якось вибратися звідси, перш ніж Санін повернеться зі своїм шприцом.

***

Джин сиділа на металевій лавці в камері, стискаючи поранене плече. Кровотеча майже зупинилася, але без належної медичної допомоги рана могла загноїтися. Втім, зараз її турбувало не це.

Двері раптом відчинилися, і до камери штовхнули ще одну людину. Лу. Вона ледь втрималася на ногах, але швидко випрямилася, коли двері за нею зачинилися.

– Лу! – Джин підхопилася, забувши про біль. – Ти в порядку?

– Та, – коротко відповіла Лу, оглядаючи камеру. – Нас точно підслуховують. І, ймовірно, спостерігають.

Вона повернулася до Джин і уважно оглянула її поранення:

– Як плече?

– Нормально, – Джин знизала плечима і скривилася від болю. – Бувало гірше.

Лу сіла поруч з нею на лавку і несподівано обійняла. Джин завмерла від здивування – Лу ніколи не була схильна до таких проявів емоцій. Але потім зрозуміла, що Лу намагається щось сказати їй, не привертаючи уваги спостерігачів.