Деніел Кіз - Війни Міллігана

— Мама сказала, що ти хочеш переїхати в Дейтон, — сказав він.

— А ти хочеш, щоб я переїхала? — спитала я.

— Роби так, як сама хочеш.

Мені здалося, він хотів, щоб я приїхала. Пізніше він схвильовано спитав, коли я знов прийду, але намагався не тиснути на мене, як тоді на початку вересня. Мабуть, він боявся того, що просить мене добровільно зачинити себе у в’язниці чи зруйнувати власне життя заради нього…

Якщо він хоче, то я переїду в Дейтон.

Йому здається, що персонал з Ліми щось розповів про нього, бо священик у центрі відвів його в молитовню, показав на хрест і кафедру і попередив: «Оце має лишатися тут і тільки тут!» Мабуть, Ленні видав їх — бо тепер Біллі більше немає в Лімі, і йому це не зашкодить. Біллі лише шкода, що священик у Лімі тепер знає про не таке вже й чудесне повернення хреста і кафедри в його молитовні.

(2)

Протягом перших двох тижнів настрій аллена постійно змінювався: у нього то з’являлася надія, що в Дейтоні буде краще, ніж у Лімі, то охоплював страх плекати даремні сподівання. У перший день Міллігану пообіцяли, що знов дозволять малювати, але минуло кілька тижнів, а в кімнаті художньої терапії й досі були лише кольорові олівці і папір.

— То що, на вашу думку, я маю тут робити? — спитав він наглядача.

— Сидіти і малювати.

Це призвело до чергового нападу депресії, і під час наступної зустрічі з Мері він сказав їй повертатися до навчання, закінчувати університет і ніколи про нього не згадувати. Тут лише на перший погляд було краще, ніж у Лімі.

До кінця листопада кількість пацієнтів у Дейтоні збільшилася до 23. Їжа стала жахливою: холодне картопляне пюре без солі й перцю зі зморщеним шматочком ковбаси та сухий горох, що катався від одного краю підноса до іншого з гучним гуркотом. Навіть у Лімі годували краще!

Погіршення умов викликало відчай, який швидко перетворився на гнів. Пацієнти почали протестувати, а адміністрація їх ігнорувала. аллен говорив усім, що добитися свого можна лише гуртом.

— Я пропоную написати їм лист. Попередимо, що розпочинаємо голодний страйк, і повідомимо про це ЗМІ і всіх, кого тільки зможемо. Ви мене не знаєте, але повірте: я забезпечу нам увагу журналістів.

аллен передав повідомлення, і 10 грудня 1980 року в газеті Колумбуса «Сітізен-Джорнал» вийшла стаття:

МІЛЛІГАН ЗАСУДЖУЄ УМОВИ УТРИМАННЯ Й ОГОЛОШУЄ В ДЕЙТОНІ ГОЛОДНИЙ СТРАЙК

Автор: Дуглас Бренстеттер

У вівторок кілька пацієнтів Дейтонського центру судової медицини оголосили голодування у знак протесту проти «недостойних», як каже В. Мілліган, умов утримання.

Директор центру Алан Вогель повідомляє, що він уже відправив у відділення омбудсмена, який має вислухати скарги пацієнтів. Він не заперечує, що ці скарги «можуть бути виправданими».

Після того як історія про страйк потрапила у випуск новин на телебаченні, Вогель прийшов особисто перевірити умови життя пацієнтів у відділенні.

— Вогелю, зрозумійте, ми ж не дýрні, — сказав йому аллен. — Викиньте з голови увесь цей в’язничний мотлох — побачте в нас людей! Нам слід сісти і спокійно поговорити. Ви і ваш персонал ніколи б так не ставилися до справжніх зеків, бо вони вже різали б вам горлянки у коридорах. Майте на увазі: якщо наступного разу на обід не буде їжі, яку може їсти людська істота, ми розмажемо те лайно по їдальні тонким шаром — щоб наглядачі мали бодай якусь роботу. Дедалі голодніші ми ставатимемо, дедалі складніше з нами буде.

Наступного ранку подали гарячий сніданок на спеціальних тацях з кришками. аллен відкликав страйк.

Вогель спробував говорити з Мілліганом як зі спікером.

— Я дбаю насамперед про те, щоб ви проходили терапію, а не відбували ув’язнення. Терапевтична команда в пріоритеті — саме їхні накази виконують охоронці. Чи можемо ми знайти якийсь неконфліктний шлях співпраці?

— Пацієнтам треба чимось займатися, — відповів аллен. — У вашого бібліотекаря є аж два асистенти й зовсім немає книжок — лише купка журналів «Нешенел Джеогрефік». Стимулюйте їх. Вони ж усі на пігулках — не чекайте від них ініціативи. Якщо постійно будити сплячого ведмедя — рано чи пізно він вас укусить.

кевін відреагував менш дипломатично:

— Та пішов ти в сраку, чуваче! Тримайся від мене подалі! Ти сам вигадуєш свої тупі правила — то сам і грай у свою тупу гру! Але знай, що ми видамо тобі на горіхи!

томмі хотів знати, чому тут немає зоотерапії:

— В описі лікарні написано, що тут є зоотерапія. Тобто платники податків виділяють на це гроші. То чому ж її тут немає?

Наступного понеділка один із охоронців приніс золоту рибку в пакеті й жбурнув її під ноги Біллі:

— Ось твоя зоотерапія, Міллігане, тож стули свою пельку. Це ледь не спровокувало негайний бунт.

Наступного дня охорона оголосила, що відтепер усіх пацієнтів зачинять у кімнатах, де вони й проводитимуть більшу частину дня. кевін поквапився в кімнату Дона Бартлі — штовхнув двері, але вони відчинилися лише на кілька дюймів. Здивований, він зазирнув у віконце й побачив Бартлі на ліжку — той показував йому середній палець. Двері зсередини були підперті столом.

Зрештою Дон таки дозволив йому увійти, і тут кевін зрозумів, що архітектори будівлі припустилися величезної помилки: усі двері, крім приймального покою, відчинялися всередину! Ну як же можна бути такими телепнями?! Таким чином, якщо пацієнт не хоче, щоб хтось увійшов — йому достатньо пересунути металеве ліжко під певним кутом. Усе, він надійно забарикадований! Охороні доведеться шукати спосіб зламати залізне ліжко, щоб увійти. Дон Бартлі першим до цього додумався і вже був готовий засунути двері ліжком і оголосити протест проти нового правила Гаррісона, але кевін його відмовив.

— Ще зарано для цього ходу. Це наш козир, і він може нам знадобитися, коли в нас виникнуть проблеми з охороною. Або якщо ми розпочнемо бунт — теж зможемо просто зачинитись у кімнатах. Господи, друже, та це ж просто фантастика! Ці дурні зробили нам двері, щоб тримати нас усередині — але не врахували, що ми так само зможемо тримати їх ззовні!

— Але що ж робити з цим новим правилом сидіння в кімнатах?

— У мене є одна ідея…

кевін передав усім, щоб наступного ранку, як ітимуть на сніданок, брали з собою простирадла й подушки і лягали під дверима. Це спантеличить Вогеля, але охорона нічого не зможе з цим удіяти. Зрештою це доведе