Сергій Каріук - Кременецький звір, Сергій Каріук
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хохриттер на цей довжелезний монолог не відповів, він був зайнятий тим, що розглядав пузату пляшку. Магістр медицини мовчки підніс її до очей, сколихнув трохи, відкрив корок зубами й налив у скляночку, яку обережно посунув до Голоти. Той нарешті замовк, зачаровано подивився й підняв чарчину з рідиною, що мала б наблизити його до Бога. Вони випили, не промовивши ні слова, лише зручніше вмостилися у м’які крісла перед палаючим каміном. Це було єдине тепле місце у не надто привітному до гостей лікаревому будинку, що своїм боком підпирав холодні мури монастиря тринітаріїв.
Півгодини тому болонський ліценціат і магістр з Монпельє зайшли сюди, трусячись від холоду. Першим ділом вони розвели вогонь. Магістр та ліценціат підтягли крісла мало не в камін і простягли закоцюблі руки до тепла, та якийсь час просто похмуро гледіли на полум’я, намагаючись не думати про отця Бернарда, душу якого саме відспівувавали в монастирі ченці. Минуло трохи часу, поки вони врешті вгрілися після своїх сновигань морозними вулицями, однак не переставали терти змерзлі руки й носи. Це тривало, аж поки Хохриттер не дістав кілька пляшечок з одного зі своїх клунків, що валялися по всій оселі, і не почав говорити елегіями Тибулла[42].
— Це все тому, Голото, що ви не розкуштували, — не відриваючи погляду від вогню, м’яко відказав Хохриттер на кпини та витяг ноги до полум’я, незважаючи на тріскіт соснових полін, що викидали цілі снопи іскор. — Почекайте-но. Ще трохи цієї аквавіти і ви почнете цитувати Ілліаду давньогрецькою, а тоді Катулла, Тіта Лукреція Кара[43] й Овідія[44] одночасно. Це не просто якась там ракія, це нектар і амброзія олімпійських богів…
Магістр медицини знову схопив тепер уже іншу пляшку, налив по другій, зітхнув і цього разу без зайвих слів одним рухом перехилив малого келишка у горлянку, змахнувши у камін краплі, що залишилися на дні.
— За нещасну душу отця-настоятеля… Упокій, Господь, його душу, — Голота здивовано повернув голову до лікаря, віднявши губи від краю склянки. Він аж занімів від зачудування. Та лише на мить.
— Нещасну душу? Та пекельне пекло буде для нього якраз! Пане Паулю, ви при своєму розумі? — почав він, задихаючись від обурення. — Ви ж начебто не мали забути, що ця душа робила тут цілісінький рік? Серця, наприклад, у людей допомагала вирізати. Вже одне це не робить ту прокляту душу хоч якось нещасною…
— Вибачте, Голото, я все розумію і пам’ятаю про страшну долю Станіслави, упокій Господь і її душу… — перехрестився Хохриттер. — Я й не думав заперечувати, що злодіяння Міхала справді страшні, але все одно скажу: так, душа, хоч і чорна, все одно нещасна… А Бернард втратив розум під старість, прикриваючи небожа, — останні слова Хохриттер пробурмотів, бо наштовхнувся на лютий погляд Голоти, що аж заревів.
— Нещасна? Це ви такого у вашому Монпельє набралися? Є ж якісь межі врешті-решт, — Голота почервонів, мов варений рак, і аж шарпнув воріт сорочки.
— Так-так-так, — замахав руками Хохриттер. — Мир, мир. Я згоден і все розумію, але серцем не можу прийняти, зрозумійте мене. Мабуть, через почуття провини… Досі не можу собі пробачити, я ж увесь час був разом з Бернардом, і не зміг побачити, розпізнати того, хто допомагає Міхалу вбивати… — похитав головою Хохриттер, печально дивлячись у вогонь.
— Це точно, вашої вини тут достатньо, — безжально відрізав Голота. — Та такого, мабуть, ніхто не очікував. До речі, коли ви думаєте розповісти родині? Ви ж мусите?
Лікар лише знизав плечима. Очевидно було, що його не радує ця місія.
— Це будуть ще ті новини для його матері, але місцевих звістка, що Кременецького Звіра запроторили в якийсь замок з міцними ґратами, змусить із полегшенням видихнути. Вони вже боялися своїх тіней через ті зникнення.
— А от Мнішекам не позаздриш… — задумливо кинув Хохриттер.
— Це так. Кар’єру могутнього Єжи Мнішека, родича кривавого Кременецького Звіра, це поламає… Можливо, ми б з вами змінили хід історії, га, Хохриттере? Про нас напишуть, ми увійдемо в літописи… Лови Кременецького Звіра…
— Мені б хотілося увійти в історію менш жахливим способом… Але як ви сказали? Кременецький Звір? Цікава назва для якоїсь книги. Може, хтось напише колись.
— Та не смішіть, магістре. Хто і для чого? Скоро про всі ті зникнення взагалі забудуть, ось побачите. Нікому не буде ніякого діла. Адже ще кілька місяців, і в країні почнеться така кривава хуртовина, — похмуро проказав Голота, — що годі й вигадати. Подивіться навкруги — всі лиш чекають, аби роздерти бідну Річ Посполиту на клапті, а ті, хто її має рятувати, пиячать, крутять вуса, хваляться й плодять, як кролів, конфедерації, дивлячись, як іноземна нечисть вештається тут, як у себе вдома… Вибачте, метре, про іноземну нечисть — то не про вас, а про оту прусську та московську солдатню.
— Можливо, ви й маєте рацію, страшний час насувається…
— Ще й який! І скоро ми почуємо про таке, що кременецькі звірі і якісь там убивці-вовкулаки здаватимуться нам дитячими іграми на галявині…
— Досить похмурих пророцтв, Голото. Поговорімо про вас. Як вам вдалося вислідити його, пане Голото? Я про отця Бернарда.
— Якщо чесно, мій дорогий Хохриттере, то метода була не надто складна. Її використовували ще за стародавніх часів, та й зараз вона досить популярна, — промимрив, знітившись, Голота.
— Цікаво, дуже цікаво. І що то за метода? Болонські професори розбирають розслідування квесторів у римській республіці чи копають ще далі, досліджуючи засідання Ареопагу?
— Майже. У Болоньї ми здебільшого слухали лекторів, котрі розповідали, як знайти гроші на міх вина, і логічно доводили, чи можна задерти спідницю Франческіни з Віа Маскарелла. Але метод у квестора Голоти таки є. Можете записувати, він простий і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кременецький звір, Сергій Каріук», після закриття браузера.
