Томас Гарді - Під деревом зеленим

— Ні-і-і-і-і-і-і!

— Дік Деві-і-і-і-і!

— А-а-а-а-а-а!

— Щойно одружи-и-и-и-и-ився!

— О-о-о-о-о-о!

— Це моя дружина, Фе-е-е-е-е-енсі! — трохи піднявши Фенсі, Дік показав її Єноху, наче букет квітів.

— А-а-а-а-а-а!

— Приходь на гуляння сьогодні ввечері-і-і-і-і-і!

— Не мо-о-о-о-о-ожу!

— Чому?

— Більше в них не працю-у-у-у-у-у-ую!

— Не дуже гарно з його боку, — сказав Дік, коли процесія рушила далі.

— Не вини його, — сказав Джефрі, — він зараз не при собі. Зранку він завжди не в настрої. От вип’є галон сидру чи елю або пінту-другу меду й одразу повеселіє, тоді у всьому королівстві приємнішого співрозмовника не знайдеш.

Розділ II

ПІД ДЕРЕВОМ ЗЕЛЕНИМ

У тому місці, де володіння Джефрі Дея межували з Ялберійським лісом, стояло старезне дерево — не надто високе, але з на диво розлогою кроною. Сотні пташенят вилупилися на гілках лише цього одного дерева; цілі табуни зайців і кролів із року в рік обгризали його кору; із западин між гілками повилазили чудернацькі пучки грибів; і незліченні сімейства кротів та дощових черв’яків прокладали свої тунелі між його корінням. У його тіні й трохи далі розстилалася добре доглянута галявинка, де прогулювалися курчата й маленькі фазанчики, чиї матері сиділи у клітках, розташованих тут же, на зеленій траві.

Сьогодні всі клітки прибрали, і з настанням вечора тут почали збиратися гості. Всю ніч, не стишуючись, на галявині лунала музика, танці та співи. Напучування Фенсі давали результат: всі як ніколи стежили за своїми манерами; а вона для більшої певності ще й суворо наказала батькові й свекрові не тикати гостям у розмові, бо сучасні люди можуть вважати це образою, а випивши, не витирати рот зовнішнім боком долоні — ця давня місцева традиція, за її словами, остаточно вимирає у вищих колах суспільства.

Окрім місцевих музик, із сусіднього села Тентрум-Кленґлі, яке давно славилося своїми ударними, запросили також майстра гри на тамбурині. Цих вельми важливих учасників зібрання посадили на тимчасовому помості, складеному з дощок, поставлених на бочки, який здіймався десь на три метри над землею. Поки йшли танці, старші гості посідали купкою під стовбуром дерева, стіл захищав їх від черевиків танцівників, які досить неохоче поступилися їм місцем, адже простору для піруетів і так не вистачало. Тут дідусі й бабусі, які своє вже давно відтанцювали, розповідали один одному вражаючі історії, а в перервах між ними спостерігали зі свого прихистку за парами, які то наближалися, то віддалялися, — так люди на березі спостерігають за морською битвою в сусідній бухті, а потім знову поверталися до своїх історій. Ті з танцівників, хто під час пауз між фігурами кидав погляд у бік компанії під деревом, бачили — через музику й шум розчути щось було нереально, — що розказують там щось вельми цікаве: так виразно змахував оповідач руками, клацав пальцями, зціплював губи чи з чверть хвилини пильно-пильно дивився котромусь зі слухачів прямісінько в очі, через що в того на обличчі з’являвся такий вираз, що деякі з танцівників усе б віддали, тільки б дізнатися, про що то там розказують.

Фенсі, скориставшись досвідом, набутим за ті шість годин, які вона встигла провести у статусі дружини, постаралася надати собі вигляду поважної матрони, щоб запрошені неодружені дівчата вповні відчули всю різницю між своїм становищем і її. Час від часу вона із захватом позирала на свою ліву руку, але так, щоб ніхто не бачив. Дівчина з усіх сил намагалася показати, що, хоч, порівняно з присутніми, без сумніву, й посідає цілком виняткове становище, сама вона не приділяє цьому анінайменшої уваги і що, коли, роздаючи чашки, тарілки, ножі, виделки чи келихи, вона мимохіть виставляє напоказ свою вишукано прикрашену ручку, це виходить цілком випадково. Адже очевидно, що звичайне бажання викликати заздрість у своїх товаришок, демонструючи їм блискучий перстень, принижувало таку досвідчену заміжню жінку. У Діка ж уява була не настільки багата, тож він не встиг так швидко звикнути до свого нового становища. Він ось уже близько трьох годин намагався відчути себе одруженим чоловіком, але його вистачило тільки на те, щоб усвідомити, що він — Дік Деві, син візника, зараз перебуває на вечірці, влаштованій управителем лорда Уессекського у віддаленому Ялберійському маєтку, і зайнятий тим, що танцює й розмовляє з Фенсі Дей.

За п’ятьма народними танцями, зокрема й “Спіши на весілля”, двома хороводами і трьома фрагментами з традиційних матроських танців гості й незчулися, як прийшов час вечеряти. Оскільки на початку літа на траву вечорами спадає роса, столи накрили в приміщенні. Після закінчення трапези Дік вийшов на подвір’я запрягати коней, а Фенсі разом із двома старшими дружками пішла нагору, щоб переодягнутися для подорожі до їхнього з Діком нового будиночка поблизу Меллстока.

— Довго ти одягатимеш капор, Фенсі? — поцікавився Дік, стоячи біля підніжжя сходів. Тепер як чоловік одружений, у якого і власна справа є, він дорожив своїм часом, а тому надавав кожному слову більшої ваги і кивав з більшою поважністю.

— Одну хвилинку.

— І скільки ж це конкретно?

— Ну, п’ять хвилинок, любий.

— Ой, друзі! — сказав візник після того, як Дік вийшов. — От завжди у цих жінок так: особливо якщо йдеться про час, вік чи гроші — завжди треба брати вище.

— Ваша правда, щоб мені провалитися, — погоди» ся Джефрі.

— Схоже, вам, Джефрі, це наболіло.

— Та звісно, маючи мій досвід...

— Чим вона там зараз зайнята?

— Порядкує зверху у шафах і скринях, чистить димохід — ми його раз на рік чистимо. “Якщо роботу треба зробити — значить її треба зробити, — каже, — байдуже, весілля чи ні”.

— Здається мені, десь глибоко в душі вона добра жінка.

— Хіба що десь дуже глибоко.

До них повернулася місіс Пенні:

— У всіх трапляються скрутні часи. Але Дік і Фенсі мають такі ж шанси на щастя, як і будь-яке інше подружжя.

— Та ніхто й не заперечує.

Тут до них підійшла місіс Деві і, звернувшись до одного із них, дивилася при цьому на іншого:

— Так, вони будуть щасливі, — сказала вона. — Так завжди буває, коли пара на одній хвилі, як то Дік із Фенсі.

— Якщо тільки не бідуватимуть, бо тоді не до того, — вставив своє дід Джеймс.

— Я вам скажу, сусіди, коли приходить скрута, узяв візник слово, — от наприклад, коли у найстаршої дочки черевики лише на розмір