Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

відігнав думки про кроля та потрюхикав назад до роздоріжжя. У животі бурчало. Хотілося розвернутися та наздогнати здобич, вп'ястися у неї іклами...

Полювати.

Ні, ні! Обмаль часу. Северин помахав мордою, ніби обтрусився від зайвих спокус, і помчав назад щодуху, аби відволіктися від думок про їжу.

Ярема на його появу голосно заявив:

— Я не сплю, — і на доказ помахав люлькою, яку він зосереджено смалив.

Северин викликав перед очима Ліну та прошепотів формулу повернення, що вирвалася з нього тихим гарчанням. Мить темряви; лоскіт; оніміння. От якби перше перетворення минуло так само легко... Чорнововк кілька секунд звикав до людського тіла, як завжди, розчарований його недолугістю після вовчої подоби, після чого так-сяк витерся хутром і одягнувся.

— Прізвище тобі пасує, — гукнув Ярема з перебільшеним захопленням. — Справжній Чорнововк! Я нам трохи сніданку вигадав, хліб, ковбаса, сир... Їж.

Северин подякував. Не йому, хто стріляв свинцевою кулею у перевертня, глузувати над чужими помилками. Поки Чорнововк снідав, тамуючи страшенний голод, що тільки подвоївся після обернення, Ярема заходився робити ватру, аби спалити хутра.

Повернувся Гнат і клацнув пащекою на ковбасу в руці Северина. Той із цікавістю дивився, як Бойко повертає людську подобу, як виростає вона з вовчого тіла, роздираючи його, залишаючи тільки хутро і кров. Гнат, навіть не обтершись, усівся їсти голяка, щохвилини доймаючи Ярему питанням, чи той не спить, бува, із розплющеними очима.

Останнім прибув Пилип, перекинувся на людину і повідомив:

— Знайшов.

Характерники спалили шкіри та згасили багаття. Йшли за таврійцем понад годину, доки не побачили на гірці чорного химерного дуба із темним листям, що вже почалося займатися яскраво-червоним кольором.

Під дубом випасалися знайомі коні.

— Зарядіть піштолі, хто має, — наказав Пилип, діставши канчука та шаблю. — Мій сагайдак із луком лишився на Бурані.

— Думаєш, доведеться битися? — спитав Ярема.

— Думаю, що зайвим не буде.

Северин з Яремою зарядили піштолі, Гнат оголив близнючок і радісно вишкірився — йому давно кортіло порубатися.

— Зайдемо з різних боків?

— Не варто розпорошуватися. Рушимо гуртом.

Характерники наближалися повільно й обережно. Під деревом сидів пан Вишняк та якийсь інший чоловік, біля нього випасалась руда кобила із білою зіркою на лобі. Северин переводив піштоля з одного на другого, допоки не опустив зброю: живіт Вишняка оперізував черес із трьома клямрами, а на землі поруч лежав чорний кунтуш.

Бородань кивнув ватазі, жестом запрошуючи до себе. Коли вони не зрушили з місця, сторожко вивчаючи його черес, промовив голосом, що напрочуд відрізнявся від звичного скиглення:

— Підходьте, браття. Поговоримо.

Гнат поводив шаблями у повітрі.

— Зброя вам не знадобиться, — сказав Вишняк та звернувся до незнайомця. — Як бачиш, вони встигли. Моя взяла!

Супутник похитав головою, кинув Вишняку золоту монету і сказав неголосно:

— Ну тебе в дупу, Марку.

Вишняк зареготав і потис незнайомцю руку.

— Приємно мати справу з чесною людиною! Ще побачимося, друже.

— Аякже, — кисло відповів той.

На прощання незнайомець мовчки роздивився характерників, знову похитав головою, сів на кобилу та помчав.

— Мій друг із Таємної Варти, — пояснив Марко. — Сідайте. Завдання виконано, тим не менш я вами незадоволений і зараз розповім чому.

— Ви з Ордену? — перепитав Ярема, шокований таким перебігом подій.

— Свинцем піштолі зарядив? — спитав Вишняк у Ярового. Северин ледь почервонів.

Шляхтич кивнув.

— Ну то стрельни в мене та переконайся. Тільки в долоню пуляй, не шкодь одяг.

Яровий стріляти не став.

— То як вас зовуть насправді?

— Так і звуть, Марко Вишняк, він же брат Кремінь. Я та брат Полин із куреню призначенців, — старий махнув грамотою, на якій чорніла печатка-вовк. — Мушу вибачитися за виставу, але робити цього не буду, бо мені сподобалося. Сідайте вже!

Характерники слухняно сіли. Гнат розчаровано сховав близнючок за спину.

— Я підозрював, що ви не той, кого з себе вдаєте, — повідомив Пилип.

— Так, брате, ти тричі згадував це у донесеннях. Маєш кебету. Але чи поділився ти своїми підозрами з ватагою?

— Ні.

— З вас хтось поділяв підозри брата Варгана?

Хлопці захитали головами. Северин навіть не думав, що На-Сраці-Чиряк може бути кимось іншим.

— Ось твоя помилка, брате Варгане. Ти не поділився важливою підозрою з братами. Неприпустимо! А якби я вів вас у пастку? Ти усвідомлюєш, що озвучена тобою підозра могла уберегти брата Малюка від сну?

Яровий густо почервонів і закрутив у руках пірнача.

— В іншому випадку це могло коштувати комусь життя. Мандрувати наодинці та виконувати наказ гуртом — це різні речі, брате Варгане. Затям це собі, — завершив Вишняк.

— Я зрозумів свою помилку, — кивнув Пилип.

Вишняк перевів погляд на Гната.

— Мусиш опанувати себе, брате Енею. Як ти вичитав мені вчора, було зроблено правильно. Але жебрак! Навіщо витрачати час та привертати до себе увагу? Навіщо створювати Ордену погану славу? Мало тобі плювків в спину, хочеш у них купатися?

Гнат набурмосився і не відповів, схрестивши руки на грудях. Марко повернувся до Яреми.

— Брате Малюче. Заснути на чатах... Просто сором, — вуха Ярема набрали густого томатного забарвлення. — Ти ж не сільський сердюк на варті пивної діжки! Ти — характерник, що мав доручення оберігати важливу персону. Так, особа неприємна, але такий наказ. І ту персону в тебе з-під носа викрадають разом із кіньми?

Яровий винувато покивав, погоджуючись з усіма звинуваченнями.

— А ти, брате Щезнику? — Северин напружився. Що ж він зробив не так? — Я особисто знаю твого батька, ми виконали разом кілька завдань, і він завжди зосереджений на справі. А ти присутній лише тілом. Де твої думки? Ти мариш? Мрієш? Я не знаю. Якщо трапиться біда, ти витратиш кілька