Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Правила помсти, Ельма Кіраз 📚 - Українською

Ельма Кіраз - Правила помсти, Ельма Кіраз

32
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Правила помсти" автора Ельма Кіраз. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 59
Перейти на сторінку:

— Я ненавиджу тебе, — мною вже трясло так, як ніколи, але ці мотузки не давали мені рухатись.

— Скажи ці слова краще своєму діду. Він більше винен в цьому.

— Чому ти його вбив? Чому!? — я набралась сили і крикнула. Мене переповнював такий біль, що ніяк не вщухав.

— Твій дід був партнером мого батька. Але він нікудишній бізнесмен. Я взагалі не знаю, як він так довго зміг протриматися на плаву. Це смішно просто. Мій батько просив його віддати деяку землю. Ми б там збудували щось дійсно варте уваги. Але твій дід вперся і не хотів. Місце пустувало, а вони з батьком посварились остаточно. То ж ми вирішили викрасти тебе. Щоб він або заплатив, або віддавав землю. Ми не мали на меті нікого вбивати. І домовлятись мав тільки мій тато і твій дід. Але твій батько втрутився. Прилетів за коханою донею. Ми не мали його чіпати. Мій батько впізнав його. Доповіли твоєму…діду. Та той сказав, що ми блефуємо. І що ніякої землі нам не бачити. Але твій батько теж не простий. Почав нам погрожувати. Ти знала, що він теж мав власний пістолет?

— Ні…— пошепки сказала я.

— Він навів його на мого батька. А хіба я зміг таке стерпіти? Тому й вистрелив. Буває, — він знизив плечима.

— Я не памʼятаю цього…— я опустила погляд вниз, — тато не мав пістолета… цього не було… Ти брешеш!

Тарас…чи, точніше, Артур відійшов кудись, а потім повернувся з чимось в руках. Це був пакет, в якому лежав пістолет. Так як у мене були завʼязані руки, він підніс його мені практично під очі.

— Отут. Читай, дивись. Неправда? — він показав пальцем на руківʼя і там були татові ініціали.

Я не знала, що відповісти на це. Не могла. Просто не хотіла. Це все здавалося мені неправдою. Страшним сном, з якого я зараз прокинуся. Мій тато був далекий від всього цього. То ж… для чого йому потрібен був пістолет?

— Ти шокована, розумію. Але вже нічого не повернеш назад.

— Як ти набрався сміливості прийти до нас? Для чого!?

— Що твій дід копає на мене, я дізнався практично відразу. Мої люди вже були всюди у вашому домі. Але потім мені стало мало інформації, яку я отримував. Тому я вирішив прийти сам. Переступити через деякі свої принципи, щоб стати максимально близьким та довіреним. Вести вас по неправильному сліду. Щоб ви мстились самі собі. А я хотів лише гарно за цим спостерігати. І все йшло добре, — він покосився на Артура.

— Ти хотів вбити мене. Так.

— Бо ти мене дістала, — він скривився, — поводилась, як останнє стерво. Повністю з характером діда. І це мало бути останнім ударом для нього, щоб він залишив всі справи та передав їх мені. Але…— чоловік підійшов до Артура та вхопив його за комір, — один закоханий ідіот все зіпсував.

Я спостерігала за ними і лише зараз до мене дійшло, хто був Артур. Він був підставним. Несправжнім. Він від самого початку знав, хто я. Знав, що я повинна зробити. Знав, чому я опинилась в одному місці з ним. Чому в нас були одинакові квитки. Артур відпочатку знав, що мене мають вбити. Але натомість… цілував мене, обіймав. Казав, що кохає. Ми переспали. Невже все це було просто дурною грою для відволікання. І він робив це все по команді Артура Посійчука.

— А тоді в моїй квартирі…— я невпевнено заговорила.

— Так, дорогенька. Це був я. Хотів прикінчити тебе ще там, але ж один Ромео сказав, що ще не варто. Що ще почекаємо. І я вірив йому. Хоча давно вже б мав так само прибити.

— Я думала він помер…— я холодним поглядом дивилась на Артура, але він не підіймав очей.

— Звісно б мав. Цей вистріл був дуже хорошим. Але мої люди врятували його. Це надто легка смерть для зрадника, чи не так?

— Отже ти маєш померти не легше, — я фиркнула.

— О-о-о… в тебе є навіть сміливість так говорити? Цікаво-цікаво.

— Дідусь врятує мене. І дізнається, що псом я тебе завжди називала заслужено.

— Ти тут вже два дні. Думаєш, ми не повідомили йому? Але щось він не поспішає за тобою. А знаєш, чому? Бо він думає тільки про себе. Егоїст, який не хотів помсти за власного сина, уявляєш? Йому було байдуже. Це я надоумив його. Щоб зробити все так, як мені потрібно. Щоб ти потрапила на мій гачок.

— Ти хворий збоченець! — гаркнула я.

— Можливо, — Артур Посійчук знизив плечима, — але переможців не судять. Мені вже треба йти, не маю часу з вами тут стирчати так довго. Але…— він підійшов до Артура та різко відліпив з його рота скотч, — вам тут точно є про що поговорити.

 Він пішов геть, присвистуючи. Артур же глянув на мене, наче бачить востаннє. Його обличчя було побите, в синцях та ранах. Але мені не було його шкода. Не сьогодні. Не зараз. Не в цьому житті.

Сподобався роздiл?
Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
$(document).ready(function () { $('.rating-star').on('click touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 48 49 50 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правила помсти, Ельма Кіраз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Правила помсти, Ельма Кіраз"