Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

- Або він сам пішов, - додала Мілана, подивившись через плече хлопця, вниз.

- Не кажи дурниць, - насупився хлопець, - неможливо з такої висоти впасти та потім просто встати та піти геть.

- Неможливо, - Мілана підняла плечі, - якщо ти людина.

- Я все одно не вірю в це, - Іван махнув головою в сторони, - що нам тепер робити? – він глянув на Мілану, шукаючи відповідей.

- Я сама не знаю, - відповіла дівчина, насупившись, - я вчора намагалась все розкласти по полицям, зрозуміти, що відбувається, де шукати нам порятунку. Має ж бути вихід з цього клятого лісу, ми все ж таки зайшли в нього.

Хлопець та дівчина не спішили до інших дітей. Прислухавшись, почули лише тишу. Діма та Ліза не прокинулись, тихо й мирно відпочивали, бачили сни. Мілана сіла на гілку та звісила ноги, запрошуючи Івана зробити те саме. Коли хлопець сів до неї, хотів щось сказати, але промовчав.

- Ти дивися фільм «Хроніки Нарнії»? – спитала Мілана та побачила у відповідь погодження, - діти зайшли у шафу та потрапили в інший світ. Мені здається, що ми теж потрапили до іншого світу.

- Звучить досить нереально, - всміхнувся Іван, - але це більш реальне пояснення за всі три місяці, що я тут був.

- Та саме дивне, це те, що я бачу того оленя, - сказала Мілана, продовжуючи думку, - ти на початку сказав, що його бачать лише в перший день. Я не пам’ятаючи були сутінки в наш перший день з Анею але в мене враження, наче я можу переходити ще в один світ, де живе той самий олень. Олень постійно дає мені попередження. В той час, є і рись, яка намагається мене схопити.

- Виглядає, наче вони вартові того світу, - поділився думкою Іван, - світу, в якому нікого немає крім тебе та цих двох персонажів?

- Виходить так, - погодилась Мілана, - Тоді у нас є наш світ, з якого ми вийшли. Є світ де лише ліс, який нас не випускає. І є світ сутінок, де нікого немає.

- Ми потрапили в ліс по звичайній стежці чи дорозі, - Іван почав загинати пальці, - побачили оленя в сутінках, а потім прокинулись тут. Сутінки – це якийсь проміжний світ. Але якщо ти в нього можеш повертатись – ти можеш знайти вихід?

- Іван, наче все це дійсно так, - погодилась Мілана, - все виглядає так логічно, але це настільки дивовижно та не природньо, що більш здається божевіллям.

- Згоден з тобою, але в нас немає інших пояснень. – Іван помовчав, - з цим припустимо розібрались. Ти якось переходиш в проміжний світ, в який ми потрапили на початку. Отже, саме з нього можна вийти з лісу, потрапити в наш звичайний світ, де ми народились та жили собі спокійно. Вартові – теж логічно, тим більше рись, оскільки вона не хоче тебе там бачити, вона знає, що ти можеш знайти вихід, - хлопець підняв плечі, - але що вчора було з Костею?

- В нього були очі як у оленя, - Мілана машинально підняла руки та показала на своє обличчя, - він говорив не своїм голосом. Наче в нього поселився злий дух чи він завжди був таким.

- Отже, - Іван потер кулак іншою рукою, - нас засунули в цей світ дерев, ще й поставили наглядача, щоб ми не рипались. Так виходить? – він підняв очі на дівчину.

- Щось таке, - погодилась Мілана, - але Костя зник, і я вважаю, що пішов він своїми ногами. Це для нас велика загроза, бо біля нього ми ціпеніємо. В будь-який момент він може вискочити та захопити нас, - Мілана почала розтирати скрині, закривши очі.

- Ліза каже, що її травма допомогла, - тихо сказав Іван, не розуміючи, як може підбадьорити подругу.

- Що ж нам тепер, - всміхнулась дівчина, - повиколювати собі вуха? Такий собі варіант

Діти підскочили від несподіванки, коли поряд з’явивсяДіма, стрибнувши згори. Він привітався та глянув униз, побачив відсутність Кості та присвиснув.

- Я чомусь був впевнений, що так і буде, - хмикнув хлопець та подивився вгору, - Ліза, твоя страта скасовується, наш демон кудись втік.

- Як втік? – почувся голос рудої дівчини, яка одразу визирнула з-за гілки, - він впав з такої страшної висоти і втік?

- Ну якось так, - погодився Іван, піднявши плечі, - або його хтось забрав, що не дуже ймовірно.

Друзі піднялись нагору та поснідали. Запасів їжі більше не лишалось, тому треба було йти до табору. Іван та Мілана час від часу дивились один на одного, згадуючи розмову. Дівчина розуміла, що не зважаючи на велику кількість подій та питань – лишається один ключ – це світ сутінків. Треба зрозуміти, як потрапляти туди не випадково і чи взагалі це можливо. Вона вирішила, що якщо в неї це вийде – питання само собою відпаде. Божевілля буде скасовано, варіант залишиться робочім. «Навіть думаючи про це, я вважаю себе не нормальною» - Мілана всміхнулась сама собі.

Після сніданку, хлопці та дівчата почали поволі спускатись вниз, час від часу зупиняючись та оглядаючи оленів, лисиць та інших звірів, що так вчора намагались завадити дійти велетня. Але що ж в ньому такого особливого? Чому навколо нього дивне густе повітря, а всередині все спокійно та природньо. Питання були в усьому, а відповідей не було ніяких.

Як тільки Іван ступив на землю, то одразу кинувся до місця, де в останній раз бачили Костю. Земля була притрушена голками та листям, слідів не було видно. Але хлопчика ніхто не тягнув, бо такий слід був би точно. Він розповів про це своїм друзям, що підійшли до хлопця.