Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

       Едвін обеззброїв старого та взяв до рук меча. По очах його було видно, що він безжалісно вб'є Мельникова. Так і сталося. Він встромив меча у самісіньке серце. Чари розвіялися. Дорога та машина виднілися в кількох метрах. 

— Ти розізлив їх. Тепер вони особисто прийдуть по вас. - це було останнє, що сказав мельников перед тим, як його тіло розчинилося попелом по вітру.

       Чоловік взяв на руки непритомну Емі та рушив до машини. Він покла її на заднє сидіння та сівши в машину поїхав до найближчої лікарні. Його серце вистрибувало з грудей. Він хвилювався, що дівчина сильно постраждала.

— Де ми? - коли отямилася, дівчина побачила Едвіна та білі стіни.

— В лікарні. - Емі спробувала підвестися, але різкий біль пронизав тіло і сковував рухи. Чоловік поклав свої руки їй на плечі та легко опустив її назад. - Не можна. У тебе численні забої та багато синців. Тобі треба відпочивати. 

— А де... той чоловік? Що з ним? - вона дивилася у вічі чоловіку.

— Його більше нема. Він не нашкодить тобі більше. - він узяв її руку та поцілував її. - Вибач, що не прийшов раніше. Вибач. Я спізнився. Вибач. - він все ще дивився на неї. 

— Ти не винен. Аби ми тоді не зупинилися. Аби я не попросила... - Едвін приклав палець до її вуст не даючи договорити.

— Тш-ш-ш... Ти ні в чому не винна. Так сталося і все... це в минулому. - він підсунувся ще ближче де неї та нахилився, щоб поцілувати її в чоло. - Відпочивай. Я покличу лікаря. - вона лише злегка кивнула погоджуючись.

       Лікар оглянув дівчину та призначив лікування. В лікарні треба було лишитися на кілька днів, а тоді можна було б поїхати додому доліковуватися. Коли лікар вийшов з палати, чоловік знов сів поруч з Емілі. Вона явно була засмучена.

— Не засмучуйся. Це всього на три дні. Я буду поруч весь час. Добре? - він взяв її за руку та поцілував її, продовжував її тримати подивився на Емілі. Вона лише кивнула на його слова. 

— Шкода, що наша відпустка так закінчилася. - сумно було дівчині від цього усвідомлення.

— Хто сказав, що вона скінчилася? - чоловік здивовано подивився на неї та додав. - У нас відпустка ще на тиждень, як мінімум. - а тоді тихо засміявся. Дівчина теж почала сміятися, але виходило кепсько, бо було боляче.

— Не смійся, мені боляче! - вона хотіла обуритися, але все ще посміхалася. 

— Без тебе мені нема чого робити на роботі, тож вважай наша відпустка подовжилася.

— А інші знають? 

— Так, я повідомив усіх, що ми тут затримаємося. Тобі дзвонила Софія, тож я попросив, що вона передала Доріану та пані Лютеї... і Марку. Усі близькі тобі люди знають, але я слізно благав їх не їхати в таку далечінь. - легка посмішка з'явилася на обличчі чоловіка.

— Прям слізно? - дівчина теж посміхнулася.

— Пустив одиноку сльозу для кращого ефекту. - його тихий сміх був найкращими ліками для дівчини.

— Вдам, що повірила. - чоловік готовий був втонути в ній повністю. Посміхатися їй давалося складно. - Скільки ми вже тут часу? 

— Вже вісім годин.

— Не дивно, що я зголодніла.

— Що хочеш поїсти? Я принесу все, що скажеш.

— МакЧікен хочу, води обов'язково і сік... апельсиновий. - вона подарувала йому легку посмішку. Він лише кивнув.

— Скоро буду. - чоловік поцілував дівчину в чоло та пішов шукати все, що сказала Емі. 

       За двадцять хвилин чоловік повернувся. В його руках був пакет, очевидно в ньому було все, що просила дівчина. 

— Я все приніс. Навіть трохи більше. - Едвін широко посміхався. Він підійшов до тумби біля ліжка та поставив пакет.

       Кароокий допоміг Емілі сісти зручно, щоб вона поїла. Та почав діставати продукти. 

— Ваш МакЧікен, моя пані. - він дістав його та простягнув дівчині. 

— Дякую! - вона задоволено посміхнулася та взяла в руки. ‐ Ти собі взяв?

— Звісно, моя люба. - її посмішка стала ще ширшою. - А ще окрім води та соку, я взяв тобі шоколадку та трохи фруктів. Це теж буде корисно. 

— Дякую! Ти знав, що треба було брати. 

       Вони сиділи близько, насолоджувалися одне одним та смачною їжею. Розмовляли про щось безглузде і тихенько сміялися. 

    Вони заснули пізно вночі в обіймах одне одного. Едвіна тривожили останні слова Мельникова, але йому було байдуже на це, принаймні зараз. Бо головним зараз було лише здоров'я Емілі.