Світлана Литвиненко - Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко

-Але чому?- Валентина Федорівна ніяк не могла зрозуміти цього,- хай тоді-то Тимур виконував прохання свого дідуся. А для колишньої дружини навіщо йому розігрувати цю виставу?

-Бо Ніколь ніяк не може змиритися з тим, що вони розлучилися і мріє повернути Тимура, не зважаючи на те, що має нареченого,- Кіра сподівалася, що все правильно пояснила і мама її зрозуміла,- а так Тимур одружений…

-Це ж смішно. Тимур відгороджується від неї одруженням на іншій. Кіро, це маячня. Хіба він не може читко дати колишній дружині зрозуміти, що у неї немає шансів бути з ним. Може, і якби захотів, то так би вже давно зробив. Але він цього не робить, бо йому це подобається, свого роду розважається чоловік. Кайфує,- Валентина Федорівна засміялася,- знайшов собі розвагу. Та ми повинні робити так як каже нас любий Тимур Андрійович, бо цим готелем ми завдячуємо саме йому. І якщо він сказав підіграти йому, то ми підіграємо. Дамо їм можливість повеселитися.   

-Мамо, ти мене дивуєш своїм міркуванням. Я то про це жодного разу не подумала,- Кіра по новому подивилася на цю ситуацію,- а ще Тимур запропонував мені вийти знову за нього заміж. Знову розписатися. Думаєш грається зі мною? Розважається?

-Щоб розіграти виставу перед рідними не обов’язково узаконювати стосунки,- Валентина Федорівна підвелася, щоб йти,- може він тебе і справді кохає доню, тільки чому він тоді не може по нормальному запропонувати тобі свою руку і серце. Оце вже питання на яке важко відповісти. Що йому не дає вільно насолоджуватися стосунками і не морочити голову тобі. Але ти на відміну від нього повинна вирішити, чи хочеш ти бути по-справжньому з цим чоловіком не зважаючи на всі його, скажемо так заморочки, та не визначеність. Чи віриш ти в його кохання, чи все-таки думаєш, що він грається та використовує у своїх цілях і розраховується за це хорошими подарунками. Мені шкода твоїх почуттів. Ти знову не в того закохалася. Та ти доню розумна, сильна і я впевнена, що ти приймеш правильне рішення. Ну, а ми завжди тебе підтримаємо у будь-чому. Я вже піду, хочу ще обійти всі номера, провірити чи все там на своїх місцях.

  Ця розмова з мамою дала можливість Кірі по-іншому замислитися над поведінкою Тимура. Тепер стояло питання чи зможе вона вірити Тимурові, вірити у те, що він кохає її, а не розважається. А може і справді розважається і якщо це так, то їм не бути разом. Звісно на цей раз їй все-таки доведеться зіграти роль його дружини, але це буде востаннє. Після цього вона не буде йому нічого більше винна і не буде більше звертатися до нього за допомогою. Гру буду закінчено і кожен буде жити своїм життям. А чи зможе вона так, коли кохає його і готова сприймати усе як є? Чи зможе вона ні в чому не розбиратися? Кіра хотіла, щоб він щиро відповів на її почуття, без будь-якої гри.

  Кіра підійшла до рецепції, провела рукою по дубовій стійкі. За якою вона вже через пару днів сидітиме та прийматиме клієнтів, які будуть бронювати номера. Як все добре складається у готелі. Її батько Віталій Тимофійович, одужав і взяв на себе відповідальність дбати про безпеку міні-готелю, а також контролювати господарські роботи. Для цього у помічники йому найняли сантехніка. А також двірника, який зобов’язувався прибирати не тільки територію навкруги готелю від сміття, а й господарські майданчики. А її мама Валентина Федорівна, буде дбати про чистоту номерів, а також забезпечувати постояльців сніданком. Для цього найняли їй у помічниці покоївку та кухарку. Ну, а вона, Кіра, подбає про документацію та буде вирішувати всі керуючи питання в цілому. Звісно про швейцара теж не забули. Віталій Тимофійович на його місце порадив Костю, сина свого знайомого. Енергійного та життєрадісного хлопця, який радо був виконувати всі побажання господарів.

-Кіро Віталіївно, до вас прийшли і наполягають на зустрічі,- повідомив Костя.- Що їм відповісти?

-Добре, хай проходять,- кивнула головою у знак згоди навіть не питаючи хто це.

  Це був Артем, який прийшов знову побачити Кіру та приніс їй букет ромашок.

-А тут гарно, все зроблено із смаком. Не вистачає квітів, твоїх улюблених ромашок,- Артем зайшов за стійку рецепції та протягнув Кірі букет.

-Артем навіщо ти прийшов? -Кіра встала з крісла взявши з рук хлопця квіти.- Відкриття через два дні і твої рідні теж приїдуть через два дні. Тоді б і прийшов би.

-А мені захотілося прийти поки ще немає нікого, щоб поговорити з тобою на одинці,- Артем підійшов ближче до Кіри,- тільки не кажи, що не рада мене бачити.

-Я рада тебе бачити, але говорити нам немає про що. Впевнена, що ти з Тимуром вже все обговорили і ти знаєш, що до чого.

-Весело буде, це вже точно.  Але якщо чесно, я буду радий познайомитися зі своєю сестрою та своїм племінником. Та й на колишню дружину Тимура теж не проти подивитися. Головне не переплутати де колишня, а де теперішня,- посміхнувся Артем.- Як ти могла в таке вплутатися?

-Так вийшло,- коротко відповіла,- Оля, твоя сестра чудова дівчина, ми з нею подруги.

-Але не зважаючи на це, ні вона і ніхто інший не знає, що ти і мій братик фіктивна пара. А я навіть радий цьому.

-Чому ти радий?- та Кіра розуміла його натяк.

-Кіро, я тебе і зараз кохаю,- Артем обійняв її так швидко, що вона навіть не зрозуміла, як опинилася у його обіймах,- і я хочу тебе дівчинко, хочу, щоб ти як і раніше віддавалася мені при кожній нашій зустрічі. Ти ж пам’ятаєш як добре нам було разом?

  І Артем поцілував Кіру наполегливо розкриваючи її вуста ще міцніш притискаючи до себе. Та вона тільки-но хотіла відштовхнути його від себе, як почула голос своєї колишньої подруги Віри.

-Та як ти смієш цілуватися з моїм чоловіком…