Теодор Драйзер - Американська трагедія

з вигуками: «О боже! Він збив дівчинку! Він убив дитину! Який жах! Боже! Що ж тепер робити?» — Спарсер обернувся і крикнув:

— Боже, поліція! Треба тікати!

І, не чекаючи згоди інших (вони підвелися в машині, але жодного слова не могли вимовити від страху), він рвонув важіль, і «пакард» на найбільшій швидкості помчав до дальшого перехрестя.

Але там, як і на кожному розі, стояв полісмен, який, побачивши, що за квартал від нього щось сталося, вже хотів покинути своє місце, щоб довідатися, в чому справа. В цю мить він почув вигуки: «Спиніть цю машину! Спиніть цю машину!» А чоловік, що біг слідом за автомобілем з місця, де стався нещасний випадок, кричав: «Спиніть їх, спиніть! Вони вбили дитину!»

Полісмен враз повернувся до автомобіля і підняв до губів свисток. Але Спарсер, почувши вигуки й побачивши полісмена, який ішов назустріч, метнувся повз нього на Сімнадцяту вулицю і помчав нею з швидкістю майже сорока миль на годину. На ходу він зачепив колесо якоїсь вантажної машини, подряпав крило іншої; він прохоплювався повз екіпажі й людей на віддалі одного дюйма, чи всього однієї четверті дюйма. А позаду нього в «пакарді» всі сиділи з застиглими обличчями, напружено витягнувшись, стиснувши руки, широко розкривши очі і щільно зціпивши губи; тільки Гортензія, Люсіль Ніколас і Тіна Когель безперервно повторювали: «Боже, боже! Що тепер буде!»

Але позбутися поліції і всіх, хто почав переслідувати машину, було не так просто. Полісмен, не встигнувши розглядіти номер автомобіля, але переконавшись, що водій не хоче спинитися, дав різкий довгий сигнал. Полісмен на дальшому розі, побачивши машину, яка швидко мчала, і зрозумівши, що це може означати, теж дав свисток, скочив на підніжку випадкової машини і наказав шоферові наздогнати втікачів. Ще три автомобілісти — любителі пригод, побачивши, що сталося щось недобре, теж помчали навздогін, раз у раз даючи гучні гудки.

Але «пакард» був більш швидкохідною машиною, ніж його переслідувачі; протягом кількох кварталів вигук: «Спиніть цю машину! Спиніть цю машину!» ще було чути, але він мчав надто швидко, і вони поступово затихли десь позаду; звідти лунали тепер тільки довгі, відчайдушні зойки далеких автомобільних сирен.

Спарсер виграв тепер досить велику віддаль; розуміючи, що прямий шлях найзручніший для переслідувачів, він швидко повернув на порівняно спокійну вулицю Мак-Джі і помчав нею кілька кварталів до повороту на широку звивисту алею Гілхем. Але, проїхавши нею невелику віддаль з жахливою швидкістю, він вирішив біля Тридцять першої знову звернути: йому здавалося, що в північних передмістях легше буде уникнути переслідування. Тому він повернув ліворуч на Тридцять першу, сподіваючися в цих тихих кварталах заховати сліди й відірватися від погоні, щоб можна було де-небудь висадити своїх пасажирів і повернутися до гаража.

І Спарсерові пощастило б у цьому, якби, звернувши до однієї з далеких вулиць передмістя, де будинків було мало і зовсім не видно було людей, він не надумав погасити фари, щоб машину менш було помітно. Він їхав далі, щохвилини повертаючи то праворуч, то ліворуч, — і ось, коли він проїхав кілька сотень футів якоюсь вулицею, брук раптом закінчився. Але попереду, за якихось сто футів, було видно перехрестя двох вулиць. Спарсер, уявивши, що за поворотом він знову потрапить на забруковану вулицю, спрямував машину туди і, круто звернувши ліворуч, налетів на купу дикого каменю, який заготували тут, щоб забруковувати вулицю далі. Рухаючись з погашеними фарами, він не побачив перешкоди. А навскоси від цієї купи, вздовж майбутнього тротуару, лежали колоди для будівництва нового будинку.

Автомобіль з повного ходу налетів на купу каменю — його відкинуло, і, мало не перекинувшись, він наїхаів правим боком на складені колоди; вони трохи посунулись, праві колеса, наїхавши на них, високо піднялися, машина перекинулась уліво і повалилася боком на край дороги, на: засипану землю. Задзвеніло побите скло, і всіх, хто сидів в автомобілі, кинуло вперед і ліворуч, і вони купою звалилися одне на одного.

Що було далі — лишилося загадковим і незрозумілим не тільки для Клайда, а й для всіх інших. Спарсер і Лора Сайп, які сиділи спереду, з розгону вдарившись об вітрове скло й верх машини, знепритомніли; у Спарсера були вивихнуті плече, стегно і ліве коліно, і довелося залишити його в автомобілі: витягнути його крізь дверці, що були над ним, бо автомобіль лежав боком, було неможливо до приїзду негайної допомоги. На другому сидінні ближче за всіх до лівого виходу був Клайд, поруч нього сиділи Гортензія, Люсіль Ніколас і Ретерер, — і тепер Клайд, опинившись під ними, був придавлений і не міг поворухнутися. Його не розчавило тому, що Гортензія, падаючи, перелетіла через нього і вдарилася об верх «пакарда», який став тепер лівою стінкою. Її сусідка Люсіль упала так, що вся її вага прийшлася тільки на плечі Клайда. Ретерер — верхній у цій купі тіл, — падаючи, перелетів над переднім сидінням. Він ухопився за баранку руля, яку впустив був Спарсер, і, звиснувши на ній, трохи затримав своє падіння. Та все ж таки в нього були порізані руки й обличчя, а плече і стегно злегка вивихнуті, але не в такій мірі, щоб він не міг допомогти іншим. І як тільки Ретерер зрозумів становище і почув вигуки та стогін супутників, він відразу спробував вилізти назовні через дверці, які були тепер над його головою; хапаючись за інших, він насилу дотягнувся до дверцят; нарешті йому пощастило відчинити їх.

Вилізши назовні, Ретерер вибрався на раму перекинутої машини, нахилився над дверцями і схопив за руку Люсіль. Вона безпорадно борсалась, стогнала та, як і всі інші, даремно намагалася вилізти з машини. Напружуючи всі свої сили і вмовляючи: «Спокійно, моя люба, я тримаю тебе. Все в порядку, зараз витягну», він підняв дівчину, посадив на край дверцят, а потім опустив на сніг. Вона обмацувала свою голову та руки й плакала. Потім Ретерер допоміг вибратися Гортензії; її ліва щока, лоб і руки були дуже побиті і залиті кров'ю; серйозних ушкоджень не було, але в ту хвилину Гортензія ще не знала цього. Вона схлипувала, здригаючись; після напівнепритомного стану її тіпало в нервовій пропасниці.

В цей час з машини висунулася голова Клайда. Він дуже забив плече, руку і ліву щоку, думки його ще плуталися, але він уже думав про те, як би швидше забратися звідси. Вбито дитину; вкрадено і розбито машину; посаду в готелі втрачено напевно; поліція переслідує їх і може в першу-ліпшу хвилину застукати тут. А під ним в автомобілі лежить Спарсер, до якого вже