Владлен Олексійович Суслов - На каравелі "Улюбленець Нептуна"

руду білочку, що перестрибувала з гілки на гілку, струшуючи з дерев сніг…

Шлюпка глухо стукнулася об борт “Улюбленця Нептуна”. Мов у тумані, Федя піднявся на палубу й, не кажучи нікому ні слова, мовчки поплівся в каюту. Дістав із альбома картку, на якій була знята вся їхня сім’я: тато, мама, сестричка, він, Федя… Хлопчик довго вдивлявся в рідні, дорогі обличчя, а потім упав на ліжко й гірко-гірко заридав.

* * *

Поповнивши запаси палива й води, капітан віддав наказ підняти якір і напнути вітрила. Каравела помчала на північний захід, до берегів іспанських колоній в Америці, тому що загублений в океані острівець лежав набагато південніше широт, в яких пролягали шляхи купецьких кораблів.

Нудно тягнувся час. Минали дні за днями, і всі вони були буденно сірі, одноманітні, схожі один на один.

Франсіско не впізнавав Феді. Раніше хлопчик був на втіху веселий, товариський, про все розпитував, усім цікавився. Тепер же він міг годинами мовчки просиджувати на носі корабля й не перекинутися ні з ким ні словечком. Здавалося, якась тяжка недуга закралася в Федину душу.

Ніанг, як тільки міг, намагався розвеселити товариша, підбадьорити його, але той з кожним днем все хмурнішав. Туга за батьківщиною, тяжка, нестерпна, краяла хлопчикове серце.

Ось і сьогодні, як і в минулі й позаминулі дні, Кудряш сидів на своєму улюбленому місці, біля бушприта, й згадував домівку. Тепер його вже годі було переконувати у перевагах парусного флоту. Він на власні очі пересвідчився, скільки праці, зайвих зусиль і непотрібного ризикування витрачають моряки, встановлюючи й замінюючи вітрила. І все ж каравела — іграшка морської стихії. Налітав ураган — і її, як маленьку шкаралупку, жбурляло в океані, молотило могутніми водяними валами, готовими потрощити корабель на друзки. Наставав штиль — і найумілішим морякам не вдавалось зрушити каравелу з місця. Вона могла тижнями стояти в океані, чекаючи попутного вітру… Жоден капітан парусного корабля, в разі потреби, не зміг би спрямувати його заднім ходом, різко загальмувати або ж змусити рухатися супроти вітру. Жоден найдосвідченіший моряк не в змозі гарантувати прибуття парусника в місце призначення у точно визначений час. А все це легко долають сучасні судна, оснащені потужними двигунами…

Федя мимохіть ловив себе на думці, що раніше він, по суті, відмовлявся від завоювань людства, здобутих нерідко ціною неймовірних зусиль і навіть жертв.

“Геть досягнення сучасної науки й техніки! Геть електричну лампочку! Хай живуть каганці! Не потрібні автомобіль, літак, тепловоз! їх замінять коні, мули, верблюди. Не потрібні радіо, телефон, телеграф! Замість них давай голубів… Не треба телебачення, радіолокації… Яке безглуздя! Хто втовкмачив мені в голову цю нісенітницю?! — безжально картав себе Кудряш. — Чим не до вподоби мені були підводні човни, дизель-електроходи?.. Так від середньовіччя неважко дійти і до кам’яного віку… А люди, наші чудові трударі, — про них я забув! Якими стали вони за роки Радянської влади — високоосвіченими, культурними, благородними. В Радянському Союзі, в країнах соціалістичного табору для людей створено такі умови, про які й не мріяв у своїй книзі Томас Мор… Та що казати! Коли б можна було зараз зібрати всіх хлопчаків, які скаржаться на нудьгу, на те, що романтики їм не вистачає, я б їм розповів….”

Відчайдушний крик марсового пролунав над палубою:

— Підводна скеля! Пливемо на скелю!!

Каравела різко подалася вбік. Водночас дужий поштовх повалив усіх із ніг. Почувся страшенний тріск.

— Іржавий якір тобі в бік! Куди дивився?! — осатаніло вигукнув капітан й, навідліг ударивши Франсіска під вухо, сам ухопився за стерно. — Ми сіли на підводну скелю і…

Оглушливий гуркіт знову струсонув “Улюбленця Нептуна”. Затріщав, розламуючись під ударами хвиль, корпус корабля; розриваючи ванти й вітрила, упали щогли. За кілька секунд про існування каравели нагадували тільки дошки, колоди, уламки щогл, барила, які тягло підводною течією.

Опинившись серед хвиль, Кудряш ледве успів вхопитися за дошку, що пропливала мимо. Збоку промайнуло позеленіле від жаху обличчя Луїса, вп’явшись побілілими пальцями в краї барила, пливли Габріель і Альфонса… За уламок щогли трималися Франсіско, капітан, Доменіко, боцман і Алонсо… Федя озирнувся і побачив Ніанга. Той безпорадно борсався у воді, намагаючись втриматися на поверхні.

“Треба йому допомогти”, — тільки й встиг подумати Кудряш. Величезна хвиля накрила його з головою, вирвала з рук дошку, жбурнула кудись у глибінь. Усе обірвалося, зловісні зелені кола попливли перед очима…

* * *

Федя опам’ятався, повільно розплющив важкі болючі повіки, не розуміючи, де він і що з ним сталося. Над головою простягалася безмежна небесна голубінь без жодної хмаринки. Якась пташина застигла непорушно у високості. “Жайворонок!” — промайнуло в голові.

— Всеволоде Петровичу! Всеволоде Петровичу! — почувся голос Альоші Шестакова. — Він живий! Він розплющив очі.

Федя, наче крізь білий серпанок, побачив стурбоване обличчя вожатого, що схилився над ним.

— Ну, як почуваєш себе, друже? Зможеш сам дійти до табору?

Зібравшись із силами, Кудряш звівся на тремтячі ноги, все ще не розуміючи, де він і куди потрапив. Щойно він був на каравелі, а зараз круг нього хлопці й дівчата з “Променистого”…

— Коли б ти знав, — шепнув Альоша Шестаков, — як усі налякалися… Ти був такий блідий, просто, як сніг. А Всеволод Петрович, як тільки знайшов тебе в підземеллі, підхопив на руки і бігцем виніс на свіже повітря…

— Федю, чого ж ти плачеш? Усе гаразд, — почув Кудряш співчутливий голос вожатого. — Нічого страшного немає. Пульс нормальний.

Просто ти потрапив у підземелля, де скупчився сірководень. Добре, що ми швидко тебе розшукали.

Увечері біля вогнища Федя розповів друзям про свою незвичайну подорож у шістнадцяте століття. Декому з дітей сподобалась ця дивовижна історія, у декого викликала недовірливі посмішки. Та найголовніше — сам Федя Кудряш більше не жалкував, що живе в нашу, а не в давноминулу епоху.

Слова, можливо, незрозумілі читачеві

Абордаж — старовинний спосіб морського бою, коли два кораблі-супротивники зчеплюються між собою й розпочинається рукопашна бійка.

Алхімія — середньовічне вчення, яке передувало науковій хімії. Алхіміки розшукували так званий “філософський камінь” — особливу речовину, за допомогою якої можна було б перетворювати прості метали на золото.

Арроба — старовинна іспанська міра ваги — 12,5 кілограма.

Астрологія — широко розповсюджена в давнину псевдонаука, яка за розміщенням зірок нібито завбачала долю людини.

Астролябія — спеціальний кутомірний прилад, яким до початку XVIII століття користувалися в мореплавстві для визначення місцеположення суден за небесними світилами.

Асумбара — іспанська міра рідини — трохи більше 2 літрів.

Бакалавр — перший вчений ступінь у західноєвропейських університетах