Редьярд Джозеф Кіплінг - Мауглі

— Краще вмерти разом із Зграєю, ніж самому, без Ватажка. Буде добре полювання — для мене останнє. Та люди довго живуть, і в тебе попереду ще багато ночей і днів, Братику. Йди на північ. Якщо після битви хтось із вовків залишиться живий, він принесе тобі звістку про нашу бійку.

— А, — цілком серйозно сказав Мауглі, — я мушу йти в болото, ловити дрібненьку рибку і спати на дереві?? Чи мені попросити допомоги у мавп і спокійно гризти на дереві горіхи, поки Зграя битиметься внизу?

— Битва буде на смерть! — сказав Акела. — Тобі ніколи не доводилося стрічатися з дхолями, рудими вбивцями? Навіть Смугастий…

— Ауа! Ауа! — презирливо промовив Мауглі. — Я вже вбив одну смугасту мавпу. Тепер слухайте: жили-були Вовк, батько мій, і Вовчиця, моя мати, і був ще старий сірий Вовк (не дуже мудрий, він уже побілів), якого я вважав і батьком, і матір'ю. І ось я, — хлопець підвищив голос, — я кажу, коли прийдуть собаки, якщо тільки вони прийдуть, Мауглі і Вільне Плем'я полюватимуть разом. І я присягаюся биком, що мене визволив, биком, якого Багіра внесла за мене в ті дні, яких ви, Зграя, не пам'ятаєте, я кажу, — і хай чують дерева і річка, хай пам'ятають вони, якщо я забуду, — я запевняю: мій ніж буде зубом для Зграї, а мені здається, що він не дуже тупий. Ось слово, яке сказав я.

— Ти не знаєш собак, Людино з вовчим язиком, — закричав Вонтола. — Я хочу лише відплатити мій Кривавий Борг раніше, ніж мене розірвуть на шматки. Дхолі просуваються повільно, знищуючи все на своєму шляху. За два дні я наберуся сил і піду мстити. Але вам, Вільне Плем'я, раджу іти на північ і жити надголодь, поки собаки залишать ваші місця. Буде таке полювання, що й спати ніколи.

— Слухайте Відступника! — крикнув сміючись Мауглі, — Вільне Плем'я, ми повинні йти на північ, їсти ящірок і пацюків по берегах, щоб не зустрітися з дхолями. Руді собаки полюватимуть на наших землях, а ми, сховавшись на півночі, лежатимемо, поки їм заманеться залишити наші землі. Вони — собаки, цуценята руді, жовтопузі, бездомні, з вовною між пальцями! В них буває по шестеро — восьмеро щенят за раз, як у Чукаї, маленької прудкої пацючихи. Звісно, нам, Вільному Племені, треба втікати од рудих собак і просити у племен півночі дозволу харчуватися падлом. Ви ж знаєте приказку: «На півночі черви, на півдні воші». А ми — Джунглі. Вибирайте ж, вибирайте. Це славне полювання! За Зграю, за всю Зграю, за вовчиць і вовченят у лігві і на волі, за подругу, яка гонить лань, і за найменше дитинча в печері — ми приймемо бій!

Зграя відповіла хлопцеві дружним голосним гавканням, що пролунало серед ночі, ніби тріск падаючого дерева.

— Ми приймаємо бій! — кричали всі.

— Залиштесь з ними, — сказав Мауглі четвірці. — Нам знадобиться кожен зуб. Фао й Акела повинні все приготувати до битви. Я йду рахувати собак.

— Це смерть! — підвівшись, крикнув Вонтола. — Що може вдіяти цей Безволосий проти рудих собак? Пам'ятайте, навіть Смугастий…

— Ти й справді відступник, — крикнув Мауглі. — Але ми поговоримо, коли переб'ємо собак. Доброго полювання?

Мауглі помчав у темряву і, збуджений, нестримний, не дуже придивлявся під ноги. І тому цілком природно, що хлопець простягся на повний зріст, налетівши на величезні кільця Каа саме тоді, коли пітон лежав біля річки і підстерігав оленя.

— Ксссша, — прошипів сердито Каа, — хіба до лиця мешканцям Джунглів тупотіти і бігати під час нічного полювання, коли так славно підходить дичина?

— Моя провина, — промовив Мауглі, підводячись. — Я шукав тебе, Пласкоголовий. Та щоразу, як тільки ми зустрічаємось, ти все товстієш і стаєш довший на цілу мою руку. Тобі немає рівного в Джунглях, ти — наймудріший, найстаріший, найсильніший і найпрекрасніший а усіх, Каа.

— Але куди веде цей слід? — Голос пітона став люб'язніший. — І місяця не минуло, як тут була невеличка Людина з ножем. Вона шпурляла камінцями мені в голову і називала паскудною лісовою кишкою тільки за те, що я спав на відкритому місці.

— Так, і розганяв оленів на всі чотири сторони, коли полював Мауглі. А цей Пласкоголовий зовсім оглух і не чув, як йому свистіли, щоб він звільнив стежку для оленів, — відповідав спокійно Мауглі, вмощуючись між кільцями.

— Зараз та ж саме Людина приходить з ласкавими, добрими словами до Пласкоголового і каже, що він, Пласкоголовий, — наймудріший, найсильніший і найпрекрасніший у світі: цей самий Пласкоголовий вірить і влаштовує місцину для того, хто шпурляв у нього камінцями. Що ж, зручно тобі? А чи Багіра дала б тобі таке славне місце для відпочинку?

Як і завжди, Каа зробив із себе щось на зразок гамака для Мауглі. Хлопець простягнув у темряві руку і, обнявши гнучку, наче канат, шию пітона, схилив голову Каа собі на плече, а сам розповів пітону все, що трапилося цієї ночі в Джунглях.

— Можливо, я й справді мудрий, — озвався нарешті Каа, — але що глухий, то глухий. Інакше я почув би фіал. Тож не дивно, що хвилюються всі травоїдні. А скільки собак?

— Я ще не бачив. Я пустився бігом до тебе. Ти старіший від Хаті. Але ж, Каа, — хлопець аж завертівся з радості, — яке славне полювання буде! Мало хто з нас побачить завтрашній місяць.

— Хіба ти братимеш участь у битві? Пам'ятай, ти — Людина, і не забувай, яка Зграя тебе вигнала. Хай вовки зустрінуть собак. Ти — Людина.

— Торішні горіхи цього року стали чорною землею, — скакав Мауглі. — Це правда, що я — Людина, але в душі я сказав собі цієї ночі, що я — вовк. І закликав у свідки річку і дерева, Я з Вільного Племені, Каа, поки руді собаки залишать наші місця.

— Вільне Плем'я, — буркнув пітон. — Вільні злодії! І ти зв'язав себе смертельним вузлом на честь померлих вовків! Недобре це полювання.

— Я ж поклявся. Про це знають дерева і річка. Поки руді собаки в наших місцях, моє слово