Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Інше » Варвар у саду 📚 - Українською

Збігнєв Херберт - Варвар у саду

214
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Варвар у саду" автора Збігнєв Херберт. Жанр книги: Інше.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 74
Перейти на сторінку:
прошу взяти до уваги також це непевне свідчення.

А тепер спробуймо коротко відтворити історію ордену тамплієрів.


Серед хрестоносців, котрі вирушили у похід до Святої Землі в 1095 році, був немолодий шляхтич із Шампані, про якого невдовзі йтиметься. Відомо, що похід той закінчився здобуттям Єрусалима у 1099 році та утворенням Королівства. Проте дуже мало західних лицарів зостались у Палестині. Більшість, виснажена чварами і ратними трудами, повернулася додому. Доля молодого Єрусалимського Королівства, оточеного морем іновірців, опинилася під знаком запитання. Щоб втримати цей острів, треба було не лише зміцнити мури фортець, а й створити нову спільноту. Цей старий метод грецьких і римських колонізаторів знайшов свого пропагандиста в особі капелана Болдуїна І на ім’я Фуше де Шартре. Він писав: «Ми були людьми Заходу, а стали людьми Сходу… Мешканці Реймса чи Шартра стали тепер громадянами Тиру й Антіохії; ми вже й забули, яким є місце нашого народження, а багато з нас не знають його. Одні з нас мають у цій країні службу й дім, які успадкують нащадки за правом вотчини. Інші пошлюбили не землячку, а сирійку чи вірменку, а, трапляється навіть, що та жінка сарацинка, котра отримала благодать хрещення. Той обробляє винниці, інший — власні лани; щоправда, вони розмовляють різними мовами, але вже починають розуміти один одного; тих, хто був убогим у рідному краї, учинив Господь багатими; тим, хто не мав навіть хутора, дав у володіння міста. Навіщо ж їм повертатися на Захід, коли так добре ведеться їм на Сході?». Текст показовий, навіть якщо знехтувати у ньому офіційною пропагандою.

Нова монархія була, так би мовити, більш демократичною і більш республіканською, ніж чимало західних монархій. Королівську владу обмежував парламент, який складався не лише з баронів, а й із міщан. Він мав вирішальний голос у багатьох важливих справах, скажімо, податкових. Селяни були вільні. Шанували також релігійну свободу. У низці храмів існував simultaneum — звичай відправи богослужінь за багатьма обрядами й конфесіями. Тора, Коран і Євангелія, на яких присягали перед Трибуналами, мирно співіснували, мабуть, уперше, і не лише у судовій практиці. Звісно, дійсна картина мінялася залежно від перебігу подій і напруженості суспільних стосунків і була далека від ідилії. Проте годі оминути цей вагомий експеримент творення багаторасової та багатоконфесійної спільноти.

Повернімося до того лицаря з Шампані. Звали його Юґо де Пейн, був він, як уже згадувалося, немолодим, але дуже діяльним і енергійним. Він змінив зелені узгір’я свого рідного краю на випалену сонцем палестинську землю не задля матеріальної користі, про яку так захоплено говорив превелебний капелан Фуше. Разом зі жменькою товаришів Юґо де Пейн заснував орден, покликаний захищати прочан від бандитів і сарацинів та охороняти цистерни з водою. Отож, щось на кшталт дорожньої міліції. Король Болдуїн І призначив їм на домівку ділянку на місці давнього храму Соломона — звідси походить назва «тамплієри». Храмовники присягали жити в чистоті й убозтві, доказом чого є одна зі старих печаток, де зображені два лицарі верхи на одному коні. Якщо дозволите, Високий Трибунале, забігти наперед, у період слідства позивачі вбачали у тому лицарі, який їхав позаду, сатану, лихого намовника. Зловмисність і вигадливість наклепників, Високий Трибунале, воістину невичерпна.

Юґо де Пейн виїжджає до Франції та Англії, де новий орден спіткав захоплений прийом у мирян і духівництва. Спадає справжній дощ бенефіцій і дарунків. Князі й барони вступають до лав ордену. Собор у Труа затверджує 1128 року статут тамплієрів, духовним опікуном яких стає найвищий моральний авторитет Європи св. Бернард. У його відомому листі De laude novae militiae ad Milites Templi[70] ми знаходимо протиставлення суворих і цнотливих тамплієрів новобагатькам, по-жіночому марнославним і ледачим лицарям Заходу.

«Неохочі вони до всіляких надмірностей, як у їжі, так і у вбранні, а турбуються лише про речі необхідні. Живуть разом, без жінок і дітей… лайливі слова, марні вчинки, непогамовний сміх, скарги і ремствування, якщо їх зауважать, не залишаються у них безкарними. Ненавидять шахи і гру в кості, почувають відразу до ловів; не знаходять жодної насолоди у нерозумній гонитві за птаством, гидують і уникають мімів, чаклунів, жонглерів, легких пісеньок і жартів. Волосся стрижуть коротко і знають із традиції апостолів, що турбота про зачіску ганьбить чоловіка. Ніколи не бачено, щоб вони причісувалися, рідко миються, їхні бороди шорсткі, запилюжені, плямисті від спеки і труду».

В Єрусалимі тамплієри невдовзі зайняли дві мечеті, під якими містилися велетенські підземелля, призначені на стайні. По суті, їхній укріплений Темплюм був містом у місті. Там тривало своє життя, суворе й просте. Харчувалися тамплієри у великій трапезній із неоздобленими стінами; їли мовчки, і кожен лицар-монах залишав частку своєї страви нужденним. Коли хто з братів помирав, його страву впродовж чотирнадцяти днів віддавали вбогому. Тричі на тиждень тамплієрів зобов’язував повний піст. День починався месою, яку відправляли за дві години до світанку. Відтак кожен лицар навідувався у стайню до свого коня і лаштував зброю. На світанку знову слухали месу, а вдень повторювали десятки обов’язкових молитов. Обід, пізніше щось на зразок шикування на очах у гросмейстера. Вечірня, молитви, вечеря і тиша аж до кінця дня. Статут також містив карний кодекс. За десять злочинів загрожувала кара виключення з ордену, ба навіть довічне ув’язнення. Ними були: симонія при вступі до ордену, переказування стороннім розмов, які точились у капітулі, крадіжка, втеча з поля бою, грабунок, убивство християнина, содомія, єресь (цей припис, Високий Трибунале, варто запам’ятати), відтак брехня і дезертирство з ордену.

Похвала клервоського монаха св. Бернарда перетворила тамплієрів — о, парадокс історії! — на одного з наймогутніших банкірів середньовіччя. Під час II хрестового походу тамплієри стали власниками численних маєтків мало не в усій Європі, і прочани, рихтуючись до Святої Землі, аби уникнути ризику, депонували гроші в якійсь із їхніх домівок, а еквівалент пізніше отримували в Єрусалимі. Доказом фінансової могутності ордену є той факт, що невдовзі він стає довіреною особою не лише короля Єрусалима, а й монархів Англії та Франції. І це, Високий Трибунале, як ми спробуємо довести, стало головною причиною катастрофи тамплієрів.

Доходи ордену не збагачували його членів. Адже у статуті існував

1 ... 47 48 49 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варвар у саду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варвар у саду"