В. М. Куц - Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.

переважну роль у досягненні цілей покарання. Однак є підстави вважати, що загальна конфіскація майна у багатьох випадках є більш жорстоким покаранням, аніж основне.

Викладене дає можливість сформулювати визначення поняття додаткового покарання. Додаткове покарання – передбачений законом допоміжний примусовий захід, призначений для індивідуалізації кримінальної відповідальності, застосовуване судом на додаток до основного покарання за вчинення злочину, яке утворює з ним єдине сукупне покарання і сприяє досягненню єдиних цілей покарання.

Посилений в останні роки інтерес до соціології кримінального права, до вивчення ефективності покарань обумовив дискусію з питань доцільності збереження в чинному законодавстві деяких його видів. Під час обговорення цих питань необхідно спиратися на теоретичні положення не лише щодо юридичної природи окремих покарань, а й їх соціальної значущості, можливості ефективного використання в сучасних умовах для досягнення цілей покарання і посилення його ролі в протидії злочинності. Оскільки йдеться про покарання як соціальне явище, зрозуміло, що повинна визначатися, так би мовити, «соціальна ціна», яку державі і суспільству необхідно і доцільно заплатити за досягнення цілей покарання. На нашу думку, при застосуванні загальної конфіскації майна так звана соціальна ціна виявляється занадто високою і тому потреба суспільства у збереженні вказаного виду покарання повинна бути поставлена під сумнів.

Сам факт соціальної неефективності такого додаткового покарання, як загальна конфіскація майна, досить показовий і змушує нас шукати шляхи його удосконалення. Отже, в структурі і функціонуванні підсистеми додаткових покарань є недоліки, які потребують подальшого вдосконалення.

3.3. Загальні засади призначення покарання
3.3.1. Теоретико-прикладні проблеми загальних засад призначення покарання

Загальні засади призначення покарання – це система встановлених законом і обов’язкових для суду вихідних вимог (відправних правил), які має врахувати суд при визначенні порядку та меж призначення покарання і якими він повинен керуватися, обираючи міру покарання у кожній окремій кримінальній справі і щодо кожної конкретної особи, якій це покарання призначається. Cуд в усіх без винятку випадках зобов’язаний керуватися наведеними вимогами призначення покарання. Цими правилами повинен керуватися і прокурор, який підтримує державне обвинувачення в суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання складаються із трьох обов’язкових вимог, згідно з якими суд має призначати покарання: а) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин (п. 1); б) відповідно до положень Загальної частини КК України (п. 2); в) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання (п. 3).

Перша вимога означає, що, за загальним правилом, суд має право призначити лише той вид покарання, який передбачено у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, за якою засуджується винний, і повинен визначити його в тих межах, які встановлено для цього виду покарання в санкції. За відносно визначеною санкцією, де зазначено мінімум і максимум покарання, суд може призначити його лише в цих межах, а якщо в санкції зазначено лише максимум покарання, його мінімумом є та нижча межа, яка встановлена в нормах Загальної частини КК України (наприклад, для позбавлення волі (ч. 2 ст. 63 КК України) – один рік; для виправних робіт (ч. 1 ст. 57 КК України) – шість місяців). Згідно з альтернативною санкцією, де передбачено кілька основних покарань, суд має обрати лише один його вид (ч. 4 ст. 52 КК України) і призначити його в межах, установлених для нього в цій санкції. За кумулятивною санкцією суд може, а іноді й зобов’язаний приєднати до основного покарання й додаткове чи кілька їх видів (ч. 4 ст. 52 КК України).

Проте в частинах 3, 4 ст. 65 КК України передбачено й винятки із цього правила, коли суду надається право вийти за мінімальні чи максимальні межі конкретної санкції. По-перше, це можливо при застосуванні ст. 69 КК України, відповідно до якої суд за певних підстав може призначити більш м’яке покарання, аніж передбачено в санкції статті Особливої частини КК України. По-друге, суд може вийти і за максимальну межу санкції, якщо покарання призначається за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) або вироків (ст. 71 КК України).

Крім безпосередньо зазначених у частинах 3, 4 ст. 65 КК України, закон передбачає й інші спеціальні випадки, коли суду надається право вийти за мінімальні чи максимальні межі санкції статті Особливої частини КК України. Наприклад, згідно зі статтями 75, 77 КК України суд не має права призначити конфіскацію майна особі, яка звільняється від відбування основного покарання з випробуванням, а відповідно до ч. 2 ст. 98 КК України не може призначити її до неповнолітнього, навіть якщо в санкції статті Особливої частини КК України це додаткове покарання передбачене як обов’язкове. За мінімальну межу санкції суд може вийти і при застосуванні ч. 2 ст. 68 КК України, коли, наприклад, керуючись вимогами цієї норми, повинен призначити за готування до крадіжки, передбаченої ч. 4 ст. 185 КК України, лише чотири роки позбавлення, тоді як мінімальна межа цього виду покарання в санкції цієї статті становить п’ять років. З додержанням вимог ч. 2 ст. 55 КК України суд має право приєднати до основного покарання і таке додаткове, як позбавлення права обіймати певні посади, навіть і тоді, коли це покарання не передбачене в санкції статті Особливої частини КК України, а таке додаткове покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, завжди призначається на підставі ст. 54 Загальної частини КК України, бо взагалі не передбачене в жодній із санкцій статей Особливої частини КК України. Отже, у наведених випадках суд теж виходить за мінімальні чи максимальні межі конкретної санкції статті Особливої частини КК України, але це не суперечить загальним засадам призначення покарання, бо останнє має призначатися судом не тільки в межах, установлених у конкретній санкції статті Особливої частини КК України (п. 1 ч. 1 ст. 65), а й відповідно до положень Загальної частини КК України (п.