Василь Головачов - Простір неспокою

— Випадковість. Причому щаслива випадковість…

— Гаразд, нехай буде випадковість. Тоді чого на базу теж не було нападу? Адже я зняв захист дві доби тому.

— Я не ксенобіолог. У психології та інстинктах горгон нехай розбираються спеціалісти.

— Правильно, спеціалісти, — погодився Богданов. — А головний спеціаліст у цьому, між іншим, ваш заступник Дарій. Слухати його, одначе, ви не стали, як не слухали й молодих біологів з групи Шеміса, котрі запропонували провести експеримент — припинити стрілянину й подивитися, що з цього вийде. Ну, як же, це ж могло порушити план, затверджений за сто світлових літ на Землі. А ось іще задачка: мій заступник Станіслав Томах три доби провів далеко від бази, зустрів гурт горгон і цілий “гай” мімікрозаврів, виходив до них у скафандрі і без зброї. І що б ви думали?..

Момма скривив губи.

— Вони, звісно, не напали, чи не так? Нічого собі експеримент! По-моєму, висновок тут тільки підтверджує правила.

Богданов немов не помічав ущипливих слів Момми.

— У біофізиків є таке поняття: емоціональне випромінювання. Кожна людина випромінює цілу низку біохвиль, у тому числі й хвилі страху та зла, а також протилежні їм хвилі довіри й приязні. Виявляється, горгони гостро реагують на ці випромінювання, відчувають їх.

Микита на хвилю замовк, потім провадив далі:

— Кажу про це не задля ефектного аргументу в суперечці. Це відкрили ваші ж товариші з груп Шеміса і Старикова, тільки ви проігнорували факти. Експертам УАРС довелося попрацювати, щоб устигнути перевірити всю нагромаджену інформацію і вловити зв’язок між випромінюванням нашого з вами мозку та поведінкою горгон.

— Мабуть, ваші експерти однаково компетентні з усіх питань фізики й біології, — висунув голову з-за спини Зотов.

І при цьому кинув оком на Момму. Гнат зрозумів цей побіжний погляд: Зотов перестраховувався. Йому ж іще довго працювати з начальником, і ризикувати він не хотів.

— Так, експерти технічного відділу УАРС професіонали не лише з відшукування помилок у технічних системах, — сухо відповів Богданов.

— І все ж я не второпав, — знизав плечима Момма. — Ви, значить, знайшли спосіб, як рятуватися від горгон?

— Ви здогадливі… Коли горгони перестали нападати на базу?

— Ну, перед вашим прибуттям…

— Дуже добре. А коли ваш резерв (оті вісім чоловік) вирушив з бази шукати групу Шеміса?

Момма замислився, тінь розгубленості лягла на його ще недавно таке самовпевнене обличчя.

— Теж перед нашим прибуттям, — відповів сам собі Богданов. — Але на цей загін при переході на плато Спокою було п’ять нападів горгон та мімікрозаврів, а на базу — жодного! Ми підрахували: того потоку негативних емоцій, що його випромінювали в таборі дев’ятеро чоловік, було недостатньо, щоб пробити енергозавісу. Звідси й утихомирення, заспокоєння горгон. Ці повзучі гори напрочуд чутливі до всіх біополів. То основна їхня зброя в боротьбі за існування: аби прогодувати себе, вони повинні відчути здобич задовго до того, як здобич відчує їх; замаскуватися ж так, як це роблять мімікрозаври, горгони неспроможні. Певне, вони належать до вимираючого класу; як свідчать біологи, на планеті виявлено всього одинадцять стад горгон, з них сім — на вашому материку, і в кожному стаді близько двох десятків тварин. Двісті двадцять горгон на всю планету! А ви ведете з ними справжню війну! “Мисливці на бізонів”…

Богданов пригладив долонею чуба і провадив далі:

— Ви можете запитати: чому горгони не напали на нашу групу, коли ми тільки-но приземлилися? Відповідь проста: ми не випромінювали страху і зла! І не випромінюємо зараз, тому й припинилися напади на базу, хоч захист і вимкнуто. А почуття, чи, якщо хочете, інстинкт, який змусив тварин звернути увагу на людину, не що інше, як допитливість! А ви тут з перших кроків сприйняли це як вияв агресивності, гатите з усіх стволів по не таких уже й дурних створіннях.

“Дурниця”, — промовляв погляд Момми, але вголос він цього не сказав.

— Хвацько! — кинув репліку Зотов. — Хвацько ви підвели базу! Одначе дозволю собі засумніватися в деяких ваших висновках. Дуже вже швидко у вас виходить: прийшов, побачив, переміг! Фактичного ж матеріалу у вас майже немає: Я маю на увазі матеріал опрацьований, а не ті фантазії, якими вас напхали наші хлопці-молодці…

— Справді, фактів у нас мало, — мовив Богданов, — тим-то й треба все перевірити. Але я ще не згадав про головний наш доказ. Судячи з ситуації на Тріасі, “дзеркала”, до яких ви ставитеся так байдуже, з’являються саме в тих місцях, де людина свідомо чи несвідомо переступає межу дозволеного, чітко визначену нормами екоетики. Вдумайтеся в це слово: екоетика! Глобальна відповідальність людини за все живе! А ви — плазмові розрядники, лазери, “універсали”!..

У кают-компанії запала тиша, порушувана тільки тоненьким писком пульта біля незрячої стіни віома.

Вранці наступного дня, що народжувався в сірому, студеному тумані, Богданов першим рейсом відіслав на крейсер непотрібну більше техніку та групу експертів на чолі з Бруно. Другим рейсом вирушали четверо: Богданов, Томах, Гнат і лікар Лихолєтов, задоволений тим, що його допомога нікому не знадобилася.

Жодне з “дзеркал” взяти з собою не вдалося: на ранок їх просто не стало.

Модуль голубою стрілою полинув у синьо-фіолетові хмари. А потім рятувальникам здалося, що він на повній швидкості наштовхнувся на кам’яний мур: удар струсонув рубку, і людей огорнула пронизливо холодна пітьма…

…Гнат підвів важку голову й роззирнувся. На його почуд, усі в модулі сиділи на своїх місцях, рубка була