Василь Головачов - Простір неспокою

До зони, захищеної енергозавісою, було всього метрів двісті п’ятдесят, але ніхто з рятувальників не зрушив з місця: бачили, що Богданов не збирається тікати.

— Спокійно, хлопці, я вас прикрию, — гукнув з танка Томах. — Тільки станьте ближче один до одного.

До них позадкував і Влад, виставивши короткий ствол зброї назустріч горгоні.

Тепер Гнат міг добре роздивитися незвичайну тварину. Тіло горгони не мало певної форми, воно скидалося на складчастий наплив лави, завбільшки з добру гору. Голови в звичайному розумінні цього слова не було, замість неї на тулубі випинався нарост з двома світлими трикутниками, напевне, очима. За розмірами звір перевищував усі живі створіння, що їх будь-коли бачили рятувальники.

Страховисько майже безшумно наблизилося до вкляклих людей. Якийсь час люди й тварина розглядали одне одного.

Несподівано з бази почувся сигнал, і з дверей ангара викотилася платформа, на якій височів плазмовий розрядник.

— Не стріляйте! — нестямно заволав Богданов. — Прошу, не стріляйте!

Але його чи не почули, чи не зрозуміли. Платформа виїхала на космодромне поле, з решітчастого кожуха розрядника вихопилася неяскрава синя блискавка і вп’ялася в бік горгони. Звір гойднувся всіма своїми брижами і наростами й кинувся до лісу, на ходу зачепивши танк Томаха.

Услід горгоні платформа викинула довгий хвіст прозоро-голубого вогню, в лісі гримнуло, і всіх накрила хвиля гуркоту, немов десь поблизу валилися скелі.

— Пронесло! — з полегкістю сказав Влад, ховаючи “універсал”.

— А що воно так грякало? — запитав його Бруно.

— Кричала горгона…

З протилежного боку галявини до них бігли Романенко та члени його групи.

— Хто скомандував стріляти? — стримуючи гнів, запитав Богданов.

— Я, звичайно, — підійшовши до розвідників, з олімпійським спокоєм сказав Момма. — Треба ж було її відігнати. Тільки плазмогармати тварюка й боїться, отож надалі неодмінно беріть цю надійну зброю з собою.

— Ви чули крик? — допитувався в нього Лихолєтов.

— Чув. Ну й що?

— А те, що немає крику без болю! Ви… Ви…

Гнат застережливо стиснув лікоть лікаря, і той замовк.

— Славо, — наказав тихо Богданов Томаху, — візьми Януша й Романенка, проскочте до найближчої стоянки планетологів, поговоріть з розвідниками. Одне слово, шукайте “дзеркала”.

— Куди це вони? — здивовано спитав Влад, проводжаючи поглядом танк. — Небезпечно ж!

Йому ніхто не відповів.

Увечері наприкінці третьої доби перебування на планеті група рятувальників зібралася в кают-компанії бази. Ділилися враженнями дня.

— Нічого не чути про зниклу групу? — запитав Томах Гната.

— Чому ж? Живі, слава богу. Їх завалило в одній з печер, ледве вибралися на поверхню.

— Знайшли що-небудь?

— Новий вид тварин. Схожі на двопалих кротів.

— Нападів не було?

— Не цікавився.

— Даремно. А то б звернув би увагу на одну дивну річ…

У цю мить до кімнати, широко ступаючи, зайшов Момма. З офіційно-холодним виразом на обличчі зупинився перед Богдановим:

— Хто вам дав право знімати енергозавісу навколо бази?

Балачки стихли, всі глянули на Момму. Микита нерозуміюче знизав плечима.

— А хіба я вас не попереджав?

— Щось не пам’ятаю…

— По-моєму, нема сенсу вмикати завісу в нічний час. Над базою є аеросторож, він подасть сигнал тривоги, коли виникне небезпека. До того ж з’ясувалися деякі цікаві обставини.

— Мене не цікавлять обставини, які не входять у компетенцію начальника експедиції. За безпеку експедиції відповідаю я, і ваші міркування, ваші аргументи… — Момма підвищив голос. — Надалі попрошу без мого дозволу не міняти внутрішній розпорядок бази.

Богданов дістав з кишені куртки білий прямокутник.

— Ось мій сертифікат офіціала УАРС.

— Можете його сховати… Тут командую я, і тільки я маю право скасовувати власні розпорядження.

— Ваші розпорядження я не скасовую, просто захист ночами вимикали, як було передбачено давнішою програмою. А єдиноначальність керівника експедиції поширюється до певних меж. Я не був готовий до сьогоднішньої розмови, та коли ви вже почали, то вислухайте. Право виносити рішення, що стосуються, до речі, не лише дотримання режиму роботу та необхідного ступеня безпеки, а й виконання норм екоетики, мають і ваші заступники. Чому ж тоді жодна з вимог заступника з екоетики Дарія не тільки не записана до журналу розпоряджень, а й взагалі не виконується? Чому Дарій, місце якого тут, на планеті, перебуває на борту корабля? І останнє: чому ви заохочуєте, підтримуєте конфліктну ситуацію експедиції з тваринним світом Тріаса?

Момма стиснув губи так, що вони витягнулись у вузеньку лінію.

— Відповідаю по порядку. Перше: вимоги мого заступника з екоетики, йдучи врозріз із дійсністю, згубно відбиваються на графіку робіт і тому, природно, не виконуються. Друге: Дарій як спеціаліст на базі дорівнює нулю. Кажучи відверто, він просто заважає… всім. І третє: конфліктну ситуацію з фауною Тріаса створено не нами — ми змушені захищатись, і тільки. Ви задоволені відповідями?

Богданов заперечливо похитав головою, дивлячись на Момму з якимось співчуттям.

— У мене є ще запитання. Як ви гадаєте, чого на нас, я маю на увазі загін рятувальників, за три