Ромуальд Неділько - Кресова книга справедливих

що мусить сама це перевірити, тоді ця українка нагадала їй трагічну долю декількох польських дівчат. Стася поради послухала, розвернула віз і поїхала назад».

Джерело: D. Kosowska z d. Konopska, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 2000, № 47, с. 38–39.

Іванє Пусте, ґміна Іванє Пусте – село з великою перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 2100 мешканців.

Уночі з 17 на 18 лютого 1944 року бандерівці вбили близько 20 поляків, у цьому числі Бєлявських і Бєрнацьких. Загинуло також шість осіб з родини господаря Урбана. Під час нападу частина родини втекла до сусіда-українця. «Коли бандити з хати Урбана зайшли до хати сусіда-українця, витягли звідти членів родини Урбана, відвели до їхньої хати і здійснили вбивство. 8-річна донька Урбанів, Марія, сховалася за спідницю українки, яка заслонила її собою, і врятувалася».

Джерело: BOss, 16630/I, t. 1, Materiały Józefa Opackiego..., с. 136–137.

Михайлівка, ґміна Мельниця Подільська – село з перевагою українського населення, яке налічувало понад 800 мешканців.

Влітку 1944 року поляки, побоюючись нападів бандерівців, заховалися у Борщеві. Частина залишилися в селі, приховуючись, між іншим, у заприязнених українських родин. У вересні бандерівці виловлювали тих поляків, які приховувалися. Тих, кого піймали, били, не щадили також українців, які відважилися надавати їм допомогу.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 46.

Новосілка Єпископська, ґміна Новосілка Єпископська – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 1100 мешканців.

17 листопада 1944 року бандерівці, переодягнені в радянську військову форму, вбили 40 поляків, у тому числі керівника місцевої школи Мечислава Вєжбицького. Його дружині й дочці допоміг тоді сусід-українець на прізвище Синьчук: «Він нам порадив негайно сховатися і остеріг, що нам також загрожує небезпека. Завдяки цьому, ми обидві врятувалися. Наступного дня, коли ми з мамою відшукали тіло мого батька, той же українець порадив нам, щоб ми швидко втікали з села, а він постарається перевезти тіло батька до Мельниці. І так, наражаючи своє життя, зробив. Він завантажив останки батька на підводу, прикрив соломою і завіз до Мельниці, де допоміг нам у похороні. Нам також допомогла наша знайома, українка на прізвище Гоїк, яка нас обидві переодягнула в сільський український одяг і провела до Мельниці Подільської».

Джерело: Свідчення Аліни Урбан, дівоче Вєжбицька, [у:] H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 549–550.

Озеряни, ґміна Озеряни – село, яке налічувало понад 4000 мешканців, з чого половину становили євреї (у 1942 р. вбито їх в гетто у Борщеві), а поляки – близько 20 відсотків.

У 1944–1945 роках від рук бандерівців понесло смерть кількадесятьох поляків, а також 8 українців, у тому числі Батринчук, Хлібороб, Владислав Стичишин, Томко, Зазуляк. Українці були вбиті за те, що засуджували злочини УПА щодо поляків та проповіді місцевого греко-католицького священика Вальницького, які закликали розправитися з польським населенням.

У березні 1945 року члени УПА вбили родину Сороковських. «З погрому, – пишуть Бернард Юзвенко та Генрік Команський, – врятувався наймолодший син Леон. Коли він глибоко спав, батько прикрив його периною, чого кати не зауважили. Про трагедію, яка зустріла його родину, дізнався щойно вранці, коли прокинувся. Тим часом до хати увійшла сусідка-українка. Не приховуючи здивування, що хлопець живий, порадила йому швидко втікати з хати, якщо він хоче жити. Леон побіг до своїх дідусів, маминої родини».

Джерело: B. Juzwenko, H. Komański, Powiat Borszczów, ч. 1, „Na Rubieży” 1994, № 8, с. 15; H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 41–42.

Пилатківці, ґміна Озеряни – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1300 мешканців.

Уночі з 8 на 9 лютого 1944 року на польські обійстя напала сотня УПА. Убито 17 осіб, серед них Агнешку Трач. Малолітніх дочок вбитої, Ванду й Чеславу, врятувала служниця-українка Розалія, яка бандерівцям заявила, що це її діти.

У березні 1944 року загинув, тому що не хотів брати участі у вбивстві поляків, український поліціант Михайло Ярик (Єрик). Цього самого місяця, за відмову брати участь у вбивстві поляків, смерті зазнав українець на прізвище Кушмерук.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 50; Cz. Blicharski, „Petruniu ne ubywaj mene!”. Czystka etniczna w wykonaniu nacjonalistów ukraińskich na terenie województwa tarnopolskiego, Biskupice 1998, с. 46.

Пилипче, ґміна Устя Єпископське – село з великою перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1800 осіб.

У результаті нападів бандерівських боївок загинуло кільканадцять осіб польської національності. У селі було багато випадків захисту й допомоги полякам з боку українців – були попередження перед запланованими нападами та надавалося заховання на ніч в українських обійстях.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 36.

Сков’ятин, ґміна Королівка – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1200 мешканців.

Бандерівці викрали й вбили кільканадцятьох мешканців села. Серед них був українець Ілько Щербанюк – у лютому 1944 року покараний смертю за сприяння полякам. Декількома днями пізніше подібна доля зустріла іншого українця, Йосипа Химейчука.

Джерело: B. Juzwenko, H. Komański, Powiat Borszczów, cz. 1, „Na Rubieży” 1994, № 8, с. 19.

Слобідка Мушкатівська, ґміна Волківці – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 1000 мешканців.

Під час нападу бандерівців 17 квітня 1945 року було страчено 35 поляків. В одній з атакованих хат урятувалася Сабіна Посиняк: «Я звернулася з проханням до сусіда-українця, Михайла Кучери, щоб мені допоміг і відвіз залишки врятованого майна до Борщева. Він виявився хорошою й доброзичливою людиною. [...] Тіло моєї доньки, Марисі, я загорнула в простирадло й ковдру, та поклала на віз. На це сусід-українець хвилину вагався і сказав: «Трохи боюся, але відвезу вас до Борщева, я дуже любив цю дитину». Він дотримав