Олександр Дюлович Гаврош - Розбійник Пинтя у Заклятому місті

нині була сама веселість. — Хіба я хотіла їй зла, мій найдорожчий меланхолікусе? Я ж прислала свого єдиного сина до неї на оглядини! А ця розбещена гордійка тільки невдоволено закопилила губу, коли побачила Урфія! Хіба я могла не відреагувати на таке чванство? Адже якби вона взяла шлюб з моїм сином, Закляте місто стало б найсильнішим королівством у Закрайсвітті. Про що думав її дурноверхий татусь? Вони вирішили насміятися з мене, але забули, що я теж полюбляю кпини.[8]

Пинтя згадав про сестру Ґанджі-баби, що загинула в подобі Мідного бика. Але не знав, як про це розпитати, не накликавши на себе гнів за її смерть.

— Між людьми кажуть, що у вас є сестра… — здалека почав він.

— Була. Ми з нею, до речі, близнючки.

На цих словах Пинтя аж тріпнувся. Адже добре пам’ятав потворний вигляд старої, що загинула в Мідній хащі.

— Між нами кажучи, ми ніколи не ладнали, — продовжувала розповідь Ґанджі-баба. — Сестрі завжди здавалося, що я маю більше. Заздрість доводила її до сказу. Вона тільки й робила, що увесь час нарікала на долю і на мене. Не пантрувала за собою, стала неохайна, непривітна, чинила всілякі капості, врешті- решт я не витримала і відправила її до Мідної хащі.

— Але навіщо?

— Вона постійно скиглила, що хоче мати своє царство. От я й створила їй власне володіння. Та недавно знайшовся той, хто подужав сестру. їй завжди бракувало клепки. У неї навіть діти вродилися калічками. Вона тримала їх біля себе у Мідній хащі. Але тепер близнючки нема, і я маю повний спокій, — вона холодно розсміялася, і від її сміху в розбійника по спині пробіг мороз.

— Але ж…

— Чи відплатила я за смерть сестри? Очевидно! Ніхто не сміє підняти руку на те, що належить Ґанджі-бабі. Не думайте, юначе, що моє серце черстве, наче камінь. Ні, я щиро шкодую, що так сталося. Світлий образ сестриці часом як живий постає перед моїми очима.

Пинтя ще хотів розпитати про велетів біля Кришталевого мосту, але йому забракло духу. Та й зрештою завтра мав бути найважчий день цієї дивовижної мандрівки. Тож варто було гарненько відпочити.

Опришок попрощався з газдинею і ввічливо поцілував їй руку. При поцілунку він відчув легкий потиск її долоні, від якого по його жилах і нервах пробіг вогненний струм.

Похитуючись, отаман піднявся скрипучими східцями до себе нагору. Там його чекала гаряча купіль з пахучою піною, що пахла конваліями. Після недовгих вагань розбійник занурив у ванну своє зморене після виснажливої подорожі тіло. Пинтя ніжився у піні, пахкав люлькою і раював.

Перед сном він витяг із череса хустинку з пір’ячком Церцерушки і довго його гладив, згадуючи повітрулю на гойдалці в саду, аж поки не стулив стомлених очей. З горища долинало туркотіння голубів.

Тим часом Фаралампас не спав, тривожачись про завтрашній день. Він обнюхував кожен куточок у кімнаті, нервово пробуючи на свої гострі різці всі речі, що йому траплялися. Далі скрипнув дверима і шмигнув східцями вниз, де, попри пізній час, ще світив каганець. Це Ґанджі-баба довго про щось радилася в опочивальні із Зеленим зайцем.

Розділ 25. ЛОВИ

Уранці після снідання повітрулі полетіли на водяні бані, а Пинті належало розпочати лови. Рівно о дев’ятій з будинку вийшов Зелений заєць і чемненько вклонився своїй володарці, що з китайським віялом зручно розкинулася в плетеному кріслі на ґанку, аби все добре бачити. Ґанджі-баба була вбрана у білосніжну сукню, яка щільно облягала її стрункий стан, із широкими рукавами та спідницею, що надавала їй романтичного вигляду. Вона плеснула в долоні — і вухань у циліндрі раптом… розсипався на сотню зелених зайчиків, що порозбігалися по галявині. Пинтя не встиг навіть оком змигнути.

— Гей-го! Он ти як! — почухав потилицю розбійник. Зайчики тим часом все далі й далі розбігалися поміж деревами. Отаман спробував їх ловити. Але нічого не виходило: куцохвості були значно прудкіші. От де б йому знадобився вірний Кудлош!

Тим часом господиня в солом’яному крислатому капелюшку, уквітчаному маками й волошками, аж сяяла від задоволення, бачачи невдачу полювальника.

«От халепа!» — замислився Пинтя. — Тут треба іншої методи». Він вихопив пістоль, прицілився у найближчого зайця і пальнув. Вухатий підскочив у повітрі, видно, куля влучила в нього, і розпався ще на трьох зайців, що одразу розбіглися врізнобіч.

«Овва! Та це ж натуральне свинство та й годі! Вигляд цих мирних створінь може справді довести до буйного божевілля!» — розбійник витер змокріле чоло. Тут явно були задіяні чари! Коли ж він ще двічі повторив спробу устрелити зайців і їх від цього лише побільшало, Пинтя заскрипів зубами, вкрившись холодним потом. Натомість мідноволоса пані аж заливалася сміхом. Схоже, вона вже бачила себе на Татоші.

— Нікчемне штукарство! Треба негайно щось вигадати, поки я цілком з глузду не зсунувся! — шепнув розбійник вченому щурові. — Коли я їх поціляю, вони потроюються.

Але замість відповіді Фаралампас лише буркнув, що з причинними справи не має.

Зайці тим часом заполонили увесь сад і навіть не намагалися втікати, шугаючи просто перед носом мисливця. Це було явне знущання!

— Чому так виклично поводяться ці дрібні пожирачі гороху? — ще раз, але вже з притиском, запитав ватаг білого щуряку.

— Тому що ви — круглий ідіот! Лупцюйте їх, дубасьте, гамсельте, періщіть, стріляйте, нищіть, але у вас нічого не вийде. Бо справжнього Зеленого зайця тут нема! Шукайте його там, де ніколи не сподівалися б зустріти. Це й бевзю втямки!

Пинтя окинув оком усе довкола: за садом тяглися луки, далі — невеличкі ґруні, за якими вже стриміли гострі шпичаки скель. Володіння Ґанджі-баби було невеличке, але вельми затишне. Наче іграшкове.