Юрій Володимирович Покальчук - Паморочливий запах джунглів

Я вже мерз у Ріо-де-Жанейро, коли якось була сильна злива і вдарило аж +17, і це був капець, бо вуличні пацани і дівки ховалися в під'їздах і тулилися до під'їздів будинків, бо вуличні ці, що там справді жили на вулиці, цих холодів не боялися. Усього то й було на місяць – скільки там тої зими.

Я цей карпатський анекдот згадував там багато разів.

Приїхали якісь кияни в Карпати, видерлися на гору – краса неймовірна, зайшли в гості до старого гуцула, розкажіть, діду, як ви живете.

– Та ось ото полонина, тут овечок пасу, ото наша хата, ото повітка, ото клуня, а що тут розповідати, ото пес, а ото під хатою струмок тече, то ми в йому і купаємось і перемо, біля нього й хату поставили, бо вода – основа життя, без води ні туди і ні сюди.

– А в зимі, як ви даєте собі раду з водою, ну, як миєтесь і все решта…

– Та скільки там тої зими!..

У Лімі від самого рання стояла тепла мряка. Не сказати щоб на вулиці, коли ти в легкій курточці поверх сорочки, було холодно, але скидати куртку не хотілося.

Небо було густо затягнуто важкими хмарами, і не відчувалося нахилу до дощу, а просто усе небо було сумне і сіре.

Потім у наступні дні сонце раз у раз показувалось і місто трохи світлішало, але скільки там тої зими, треба було би то перечекати, а я от втрапив саме на такий період.

Порівняно з цілком європейського типу Буенос-Айресом, з якого я зараз прилетів, Ліма була відчутно латиноамериканським містом, і невипадково колись була найбільшим містом віце-королівства Нова Іспанія, столицею якого було Мехіко, і з ним конкурувала тільки стара Ліма.

Однією з окрас Ліми є величезний і помпезний монастир святого Франціска, побудований на гроші одного з найбільших бандитів-конквістадорів Франціско Пісарро.

Пісарро був відомий своєю жорстокістю, але після захоплення цієї території інків і встановлення іспанської диктатури, в нього пробудилась совість і він вирішив збудувати велетенський собор, аби відмолити в Бога свої гріхи.

Та з цього йому ні фіга не вийшло, Бог не фраєр, і тут не повірив бандитові, і його самого, і його родину переслідували різні проблеми, і він скінчив якось дуже погано, ну і хєр з ним.

Але пам'ятник йому в Лімі стоїть.

Усе місто Ліма – це архітектурний історичний пам'ятник, як от у нас Львів. Самі собори і барокові будинки.

Зрозуміла річ, є і нове місто, де все нове і круте і високе, стандартно модернове. Є і промислова Ліма, там де вколюють індіанці на різних заводах. Робити там нема чого, а в старому місті пошвендятися дуже навіть прикольно.

Кафедральний собор, будинок інквізиції, музеї і центральна, геометрично правильна площа – Пласа де Армас.

Я насправді рідко коли вивчав детально всякі історичні події, тільки в тих випадках, коли це мене з якихось причин дуже цікавило, тоді я вже ту епоху чи той період вивчив досконально.

Так свого часу я захопився з якогось випадку життями Олександра Македонського і Діогена і вивчив усе до деталей, бо збирався написати історичну повість, ще збираюсь і досі, але коли дивився цю голлівудську херню на тему Олександра, то, зрозуміла річ, мене всього викручує, а і то не так і то не таке, і взагалі все не так, як от і Троя і все це – коротше, Голлівуд – хєрня, дуже схоже на так само хєрове патріотичне українське кіно.

Кафедральний собор в Лімі величний і помпезний, і я в ньому пробув хвилин з п'ятнадцять, хай собі стоїть, от і зашибись.

Коротше, місто мене вразило, цікаво, але не так як от Ріо. Це була любов з першого погляду. А тут теж цікаво, але не більше. Та головне, що я був у Лімі, дуже мені самому це імпонувало, бо я дістався ще однієї латиноамериканської країни.

Коли я був у Бразилії і зателефонував до Москви із совєтського посольства, аби сказати щось про свої справи, то співробітник Союза пісатєлей, який відповідав за Латинську Америку, майже жалібно попросив – ви хоть сообщайте, в какой ви стране.

Проблема була ще в тому, що тьолки на вулицях здебільшого були в сто разів гірші, ніж у Бразилії, переважно низькожопі, і вилицюваті, і грубувато пиздоокі.

Певна річ, траплялись особи і європейського типу, але якщо на вулиці в Ріо ти тільки озирайся, одна гарніша за іншу, то в Лімі, навпаки, рідко коли побачиш гарну європейською красою дівчину, індіанська кров давала інші виміри краси. Я ще їх не догнав зразу.

Під вечір я повернувся до будинку Леонеля, і консьєржка радісно сказала мені, що Леонель прибув додому і всі мої речі вже у нього в помешканні.

Нарешті відбулась зустріч на Ельбі, просто цирк на дроті, мамо, ховайся!

Леонель зустрів мене довгою тирадою про те, що він прожив шість років у Москві і що таке совєтський челавєк знає, і був переконаний, що вирахує мене зразу.

Він матюкався, що бачив мене, але нічого совєтського (Богу дякувати!) в мені не помітив, тільки звернув увагу, що в мене купа валіз, і здивувався, хто і що це пре в такій кількості у Ліму.

Коли мене не знайшов, то вирішив, що я не прилетів,