Олексій Анатолійович Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Сльози мої розтоплять сніги вершин, Зсунуть потоком колесо водяного млина. Так я тобі співаю – пері Агаюнус, З оком сокола, з лапою лева – Ґероґли.

Доспівала Агаюнус, і Ґероґли підвівся.

– Догодила ти мені Агаюнус, дякую. Чи доля мені загинути чи ні, але зараз я задоволений…

– Ґероґли, вирушай на пошуки Ґир-ата як каландар. Нехай чоло твоє омиється потом, ноги вкриються пухирями. Настраждаєшся через коня свого, і тоді він принесе тобі користь. Тебе нагородив Аллах Ґир-атом, легко тобі він дістався. А що дається легко, не йде на користь, Ґероґли.

Забрала вона у Ґероґли дорогий халат і шовковий кушак, гострого ножа і сокиру, папаху з хутра видри і чоботи з сагри.[36] Все забрала вона у Ґероґли і обрядила його каландаром. На голову наділа діряву шапку, на плечі накинула лахміття, в руки палицю дала, перекинула через плече «гарбуз нещастя»[37] і мовила:

– Ну, йди! Хай Аллах допоможе тобі!

Зайшов Ґероґли до мейхани. Побачив його Косе і скрикнув:

– Що з тобою, Ґероґли! Що сталося з тобою? Невже надумав ти юродствувати через якусь паршиву шкапу?

– Не юродствую я, Косе. Стара була з Ніша-пура, туди відвела вона Ґир-ата. Треба мені йти розшукувати його. Тому-то я в одязі каландара. Мій наказ: поки мене тут не буде, не здумайте кривдити мою Агаюнус, Овеза милого і Ґюль-Ширін, – відповів Ґероґли і пішов, залишивши у фортеці сорок джигітів.

Два дні він йшов, а на третій Сапар-Косе з джигітами догнав його.

– Ну, Косе, кажи – у чому річ?

– Ти велів нам залишитися, Ґероґли, але у фортеці нам нічого робити без тебе. Ми поїдемо з тобою, Ґероґли.

– Послухайте моєї поради, Косе, залишайтеся! Далеко Ґир-ат, ні сила, ні золото не допоможуть нам повернути його. Ось стану я божим мандрівником, і, може, Аллах знову дасть мені Ґир-ата. Не потрібні ви мені зараз, повертайтеся.

– Ґероґли! Ти занадто часто повторюєш «повертайтеся». Чи серйозно ти це кажеш, чи, може, хочеш перевірити нас?

– Серйозно кажу вам, Косе.

– Ну, якщо не жартуєш, повтори нам свій наказ. Погано це буде чи добре, але настанови твої ми виконаємо.

– Добре, – відповів Ґероґли і звернувся до джигітів з піснею-настановою:

Дам я тобі одну пораду: Не залишай свою країну, Боягузу і підлому рабу На допомогу не поспішай. Почесне місце – навпроти дверей Знати своє місце повинен джигіт, Коли не запрошують тебе, Ти приходити не поспішай. Спозирай добрі справи — Це наука душі твоїй. Коли страждає ближній твій, Сміятися з нього не поспішай. Якщо хтось бездітним помре, Залишить пасовиська і стада, І будуть люди грабувати добро, З ними на грабунок не поспішай. Шлях ходжі через гори проліг, Якщо господар полишив дім, Дружина його залишилась одна — її ображати не поспішай.