Андрій Юрійович Курков - Щоденник Майдану та війни

дорогу. Потім дізналися, що за півгодини до нашого приїзду там вибухнула автозаправка. Вибухом було зруйновано магазинчик, у якому також працювало маленьке кафе. Відразу по радіо повідомили про підозри на теракт, але до вечора версію теракту було відкинуто — вибухнув газ. Загинуло 6 осіб, сім осіб поранено, і вони лежать у лікарні. Коли переїжджали міст через Дніпро, на іншому березі нас зустрів блокпост озброєних міліціонерів і військових. Помахали їм рукою і поїхали далі. Напруження триває, і хоча від Черкас до Донецька близько тисячі кілометрів, але народ все одно готовий до нападів сепаратистів.

У Черкасах удень зустрічався зі студентами технічного коледжу, потім виступив у обласній бібліотеці, увечері — в художньому музеї. Повернулися до Києва близько півночі, постійно слухаючи новини по радіо. Окружну дорогу навколо Переяслава-Хмельницького все ще було закрито для проїзду, довелося об’їжджати.

24 квітня. Четвер

Сонячний день. Ранок почався з телефонного дзвінка знайомого, який експортує українські книги в Росію. «Я тебе вітаю!» — сказав він. Я вирішив, що це чергові привітання з днем народження і приготувався терпляче слухати побажання. Але виявилося, що він мене «привітав» із забороною на ввезення в Росію мого роману «Остання любов президента». Щоправда, сказав: тепер він мусить відправити примірник роману в Федеральне агентство по друку і масових комунікаціях Росії на експертизу на предмет наявності в романі екстремізму та інших виявів, які здатнізавдати шкоди Російській Федерації. Експертизу, за російськими законами, має бути проведено протягом 2 місяців після одержання книги. Я сподіваюся, що через два місяці у мене теж буде свій примірник висновків цих експертів!

Учора ввечері гості розійшлися рано, близько 23:00. Відсвяткували добре. Під кінець я трохи грав на піаніно і заспівав кілька пісень, після чого захрип і замовк. На пам’ять про святкування дня народження залишилися подарунки: п’ять пляшок віскі, одна пляшка коньяку, одна картина й один гамак для дачі. Хлопчаки сьогодні вранці розпакували гамак і страшенно зраділи, почали сперечатися: хто з них буде першим лежати на гамаку, коли ми знайдемо для нього місце в саду.

У країні відносно спокійно. Тобто — російська армія, незважаючи на погрози міністра закордонних справ Росії Лаврова, кордон із Україною не перейшла. Сепаратисти стріляли по міліцейських вертольотах, озброєні сепаратисти штурмували військову базу в Артемівську, але вій­ськові змогли відбити їхню атаку. У Маріуполі на сепаратистів, які займали будівлю мерії, напала група з де­рев’я­ними битами й вигнала їх із мерії. У наметі-церкві на Май­дані в Києві замироточила ікона. Тимчасовий мер Києва заявив, що більше новорічну ялинку на Майдані не встановлюватимуть. Для неї знайдуть інше місце в центрі міста, а Майдан залишиться площею пам’яті про загиблих під час протестів.

Сьогодні в Донецьку розпочався Фестиваль української літератури, а до Києва приїхали кілька десятків російських письменників, критиків і просто інтелектуалів на конференцію, організовану Михайлом Ходорковським.

У Криму ж обговорюють указ Путіна про відкриття на півострові гральної зони. Ідея перетворення Криму на величезне казино дуже не подобається кримським татарам та й жителям Севастополя, які сподівалися, що Москва перетворить Крим на «Силіконову долину», жити біля казино теж не дуже подобається.

Українські війська взяли під контроль містечко Святогірськ неподалік від захопленого сепаратистами Сло­в’янська. Тепер усі з тривогою чекають 9 Травня. Якщо Україна переживе цей День Перемоги, то шанси провести президентські вибори та повернутися до стабільності збільшаться. Сподіватимемося на краще. Всі втомилися від очікування війни, від погроз Росії, від страхів за майбутнє. Хочеться якомога швидше перегорнути цю сторінку української історії та дійти до «хепі-енду»!

Увечері був на батьківських зборах у школі, де вчаться Тео і Антон. Вчителька зі світової літератури поскаржилася, що Тео досі не здав вірш Генріха Гейне, який він мусив ви­вчити напам’ять іще на початку березня. Але в основному Тео хвалили за чесність і відповідальну поведінку. Класний керівник Тетяна Олегівна продиктувала розклад іспитів: перший іспит у Тео 2 червня з математики, а останній — 16 черв­ня з географії. 18 червня — випускне свято, вручення ате­статів і свідоцтва про закінчення 9-ти класів, після чого ми, батьки, мусимо організувати для учнів їх святкування. Бать­ківський комітет зібрав по 120 гривень на літній ремонт школи і по 350 гривень на «різне». Антона на зборах батьків його класу трохи лаяли за лінощі й за те, що не завжди виконує домашні завдання і часто забуває зошити вдома. Там батьківський комітет збирав по 500 гривень. Я заплатив, тільки забув поцікавитися, на що підуть ці гроші.

Увечері з Лізою обговорювали, як допомогти Тео з іспитами в червні. І тільки потім я зловив себе на думці про те, що шкільні іспити починаються через тиждень після президентських виборів, призначених на 25 травня. При цьому не виникає сумніву, що іспити відбудуться. А ось чи відбудуться президентські вибори? Хочеться вірити, що так. Але твердої впевненості немає.

* * *

Із 25 квітня 2014 року я продовжив писати щоденник, але вже знову як приватний, а не публічний. У той же час я продовжив писати репортажі, колонки та есе про події в Україні для закордонних видань, зокрема й для норвезької газети «Dad og tid», з якою продовжую співпрацю й до цього дня. У статтях для «Dad og tid» я регулярно, майже що­тижня описував те, що відбувалося в Україні та в Росії й саме цей цикл текстів нині мені самому дозволяє відновити в пам’яті хід подій у Києві, в Криму та в Донбасі. Саме тому я пропоную ці статті в хронологічному порядку вам, дорогі читачі, як додаток, а можливо, і продовження моїх що­денникових записів.

З повагою,

Андрій Курков

5 травня 2014 року. Українські шахтарі не воюють

Поки Одеса повільно приходить до тями після загибелі майже п’ятдесяти осіб 2 травня, в Донбасі триває війна, на якій уже особливо не підраховують жертв. Через день проросійські сепаратисти з переносних ракетних комплексів збивають українські військові вертольоти, щодня або українські десантники нападають на блокпости сепаратистів, або сепаратисти нападають на військові частини. Раз у раз ідуть бої за телевежі біля донецьких міст. Деякі телевежі вже по двічі переходили з рук у руки. Як тільки телевежу захоплюють сепаратисти, вони відразу вимикають мовлення українських телеканалів і вмикають російські телеканали. Потім, коли українські війська