Євген Є - Мій тато — кілер

І я наклацав: «Я сумую».

І все. Більше ідей не було.

Я подумав і додав найдурніше, що можна втулити в листі: «Погода тут сонячна». І закінчив усе це: «Чекаю».

Це був перший із листів, написаних мною за останні двадцять років.

Але поступово я навчився й цьому.

Мій другий лист був значно веселішим:

«Дядько Сашко вирішив худнути. Він записався на шейпінг, першого ж дня зламав їм якийсь батут, прийшов до дядька Дмитра, спустошив у нього весь холодильник, а потім запросив мене в ресторан.

Юкіко передає тобі привіт. Каже, раніше не думала, що в мене можуть бути діти. А тим більше такі, як ти.

Я надрукував фотографії. Їх вийшло понад п’ятсот. Послав їх тобі бандероллю. Але деякі відсканував, і ти знайдеш їх під іменами „111“, „112“ і „113“…»

«А ти вмієш працювати в „приваті“?»

«Не знаю. Не пробував».

«Я тебе навчу. Це буде класно. Ми зможемо базікати в реальному часі».

Але ми «побалакали» подібним чином лише раз. Занадто важко мені було вставати о восьмій ранку. Занадто важко було Марині сідати за комп’ютер о першій ночі.

Така вже була різниця в часі.

Але листи ми надсилали одне одному регулярно. По декілька разів на день.

«Моя подруга, Катя (я розповідала про неї — товсте чудовисько, в якої тато — „нафтовик“) сказала (коли я показала їй фотографії), що ти схожий на артиста. Я потім довго розглядала тебе і прийшла до висновку, що ти гарніший.

Просто вона намагалася зробити мені комплімент… Дурненька.

А загалом…».

«…І мені було непогано. Але як би тобі це сказати? Гм, виходить, що пристойно цього й не поясниш…»

«А ти спробуй».

«Дитинко, не забувай, що ти моя дочка».

«Пам’ятаю-пам’ятаю, татусику. Просто сучасні діти дорослішають так рано…»

І так майже вісім днів. Поки в Нагано не приїхала команда китайців.

Їм було потрібно єдине — диск.

А що було на цьому диску? На диску, який украла Марина? Схема перетворення в живі гроші восьми мільярдів євро. Назви банків, рахунки і паролі. Усе те, без чого ці вісім мільярдів залишалися лише купою захищених від підробки паперів.

Але це досить добрі гроші, щоб через них почалася середніх розмірів війна.

— По-моєму, за нами стежать, — сказав Дмитро, який сидів за кермом.