Юрій Павлович Винничук - Ги-ги-и

зустрічі цікавилися такими важливими проблемами «як живеш?», «як ся маєш?», «ну як воно?»

Арканумець одразу ж тицяє газету і йде далі. Якщо після цього він зустрічає ще одного знайомого, то в такому випадку просто повідомляє ім'я попереднього знайомого і знову йде далі. А той при бажанні завше може позичити газету й дізнатися, як ся має їхній товариш.

1983

Хто живе в троянді

Хто живе в троянді?

В троянді живе цар Троян.

І було б, напевно, дуже дивно, якби він жив деінде, наприклад, у капусті. Або якби у троянді жив цар Капустян, якого, до речі, не існує, бо капусту, як відомо, надійно окупували немовлята, а ці вам не поступляться ні перед яким царем. Тому він не існує. Зате існує цар Троян.

Ось він на трояндовім коні гарцює серед пелюсток і привітно махає вам рукою. На царське вітання слід хоча б схилити голову, йому це мусить сподобатись. Ну ж бо, чого гапитесь? Схиляйте хутше голови!

А коли він виїжджає з троянди, довкола розливається запах «Шанель № 3", і всі кралі в захваті, не можуть просто нанюхатися. Ах як чудово пахне цар Троян!

І всі інші царі, королі, князі й лицарі, які живуть у квітах, скидають капелюхи і вимахують ними, не тямлячись від утіхи, адже цар Троян — це не просто Цар, а жива легенда. Він вродливий і молодий, про нього всюди лунають пісні, а дівчата можуть годинами вистоювати попід трояндовим замком, визираючи свого героя.

Цар Троян гарцює на коні і роздаровує усмішку. Юрби народу просто дуріють — верещать, лементують, стрибають, тягнуться до царя руками. І коли він кидає їм свого капелюха, то розривають його на клапті, аби хоч якось поділити цю дорогу реліквію. Він їм шпурляє хустинку, потім свої червоні чоботи, вслід їм летить розшитий золотом жупан, батистова сорочка — і все це юрба несамовито шматує і розпихає по кишенях.

Цар Троян хоче повернути коня, але не може. Він стурбовано зиркає на всі боки, шукаючи хоч якоїсь щілини серед цього юрмища збожеволілих людей. Ситуація стає серйозною.

Цар нервово здирає із себе штани, кидає в юрбу і править конем у тому ж напрямку. Штани вмить розриваються, але цареві вдається вибороти кілька метрів. Народ знову стає стіною.

Що ж, нічого не залишається — і цар скидає під ревіння спіненого тлуму свої сніжно-білі кальсони, вони змахують крилами, наче королівський лебідь, і плавно опадають на жадібні руки. Знову відвойовано кілька кроків, а юрбі нема ні кінця ні краю.

Цар зриває збрую з коня, шпурляє сідло і стремена, ба навіть розкішного султана з павиних пер не шкодує — все це юрба шматує і розпиха по кишенях. А до замку ще кусень дороги. І тоді цар починає роздаровувати плювки. Він харкає наліво й направо і народ із вдячністю ловить ці свідчення царської прихильності. Але небавом у роті стає сухо.

Тоді цар вишмаркує, що бог послав з носа у підставлені долоні мас.

Юрба реве:

— Слава! Хай живе! Віват! Боже бережи царя! Гурра!

Цар шкодує, що замало випив рідини перед прогулянкою. Він встає на повен зріст і цюняє людям на голови, а кінь тим часом виграє ще кілька метрів. Юрба наставляє капелюхи, кишені, пазухи, жмені. Але в Трояна надто обмежені можливості.

Коли він хоче знову сісти, ноги його слизькають на мокрій спині коня, і він падає коміть головою.

І тоді настає апогей свята. Царя Трояна — чарівного царя Трояна — розрізають на клапті і розпихають по кишенях.

За трояндами сідає сонце. Натовп розходиться.

Юні дівчата беруться за руки і співають нову пісню про царя Трояна. Коли в них народяться діти, то почують безліч легенд про народного героя.

В соборах на іконах малюватимуть святого Трояна і цілуватимуть у вуста.

1984

Королівна жаба

Король Кендюх IV був чоловіком статечним і поважав звичаї, тому, коли його трьом синам приспіла пора женитися, він їх скликав до себе і сказав:

— Ну, хлопці, повиростали ви, як дуби. Пора вам вже й жінками обзавестися. Коли ви читали хроніку нашого королівського роду, звичайно, в тому випадку, якщо ви взагалі що-небудь читали, то мабуть, натрапили в частині першій, розділ третій, сторінка сто шістнадцята, на опис женячки королевича, нашого прапрапрадіда… Отже, королевич зійшов на гору і стрілив з лука. Як виявилося, стріла попала у вікно князівського замку і збила віночок з голови князівни. Цей милий жарт міг закінчитися дуже сумно. А проте вони поженилися. Після того не раз і не два наші пращури таким самісіньким робом добували собі дружин. От і я вирішив — чи не спробувати й вам щастя? Що ви на це?

Королевичі, звісно, були не в захваті від цієї затії, бо вже мали собі на прикметі дівчат згідно зі своїми смаками і стріляння з лука якось їх не дуже втішило. Але, перезирнувшись, вирішили, що не варто сперечатися з батьком, бо той ще чого доброго візьме та й обділить спадком.

Отож якогось дня повів їх король до гори, яка височіла неподалік і сказав старшому:

— Почнемо з тебе.

Старший був не в тім'я битий і нишком прихопив із собою карту. На горі її розгорнув, вирахував де і що та й тоді вистрілив. Як і сподівався, стріла залетіла в покій доньки міністра оборони, а що тая панна від самого рання уже чипіла біля вікна, бо була своїм коханим попереджена, то застрибала од радощів і з голосним вереском помчала до свого любого татуся, щоб розділити з ним своє щастя.

Середульший брат так само усе наперед обрахував і поцілив у вікно доньки міністра фінансів. Якщо взяти до уваги, що цілився він у вікно будинку міністра юстиції, то можна було б вважати, що його спіткала невдача, але, як виявилось, наречена була не гірша. Так що невдача спіткала хутше доньку міністра юстиції.

Молодший син, улюбленець короля, ще собі й до голови не брав женячки, але подумав, що смаку брата можна довіряти і вистрілив у вікно доньки міністра юстиції. Як на те, звіявся сильний вітер, збив стрілу з дороги і заніс її на болото. Королевич хотів було вистрілити вдруге, але король не дозволив.

— Це вже буде проти приписів. Гайни на те болото і принеси стрілу. Хтозна, може вона попала в руки якої, хе-хе, русалки.

Королевич почіхав потилицю й подався на болото, по дорозі уявляючи жінку-русалку — мокра, слизька, а ще