Петро Мірчук - Українська Повстанська Армія 1942-1952

Останнім часом здаввлося, що українсько-польські взаємини на цьому терені вже на добрій дорозі, що вже польське суспільство цього терену при допомозі чесних поляків-патріотів вплинула на поведінку розбещеної дотепер сучасної адміністрації, а головно "Міліції Обивательської" (МО); здавалось, що вже й тут, на місце сталінських агентів, прийшли до голосу поляки, яким дороге майбутнє їхнього народу.

Та, на жаль, воно не так!

Після короткої перерви, по наших відплатних акціях під Середнім Селом 7. 2. , у Завадці 5. 3., у Станковій 6. 3., та в Пашівському Лісі 5. 3. 1945 р., непоправні бандити з "Міліції Обивательської", вірні слуги кровожадного Кремля почали знову продовжувати грабіж і палення наших сіл: Березка 23. 3 і 10. 4., Бібрка 5. 4., а дня 13. 4. вандальським актом у Волі Матіяшовій (Ліський повіт) припечатали свою неминучу загибіль.

Тому ПОВІДОМЛЯЄМО все польське суспільство, що за вандалізм, який поповнили бандити з польської "Міліції Обивательської" дня 13. 4. У Волі Матіяшовій над раненим молодим українцем, жителем цього ж села (людину легко ранену в ногу, масакрували ці обер-бандити прикладами крісів й недобитого закопали в землю живцем) - за цей обер-бандитизм, за всі попередні та вище наведені грабіжницько-бандитські акції, проведені над українським населенням, оголошуємо "Міліції Обивательській" (МО)

ВІДПЛАТНУ АКЦІЮ

Цю акію переводитимемо масово і в залежності від потреби будемо стосувати всякі форми відплати (засідки, індивідуальний терор і інші). Постараємося карати тільки винних, та зазначуємо, що куля не розбирає, і що спеціяльних слідств теж вести не будемо, бо відповідалыпсть за ці звірства падає на цілу організацію, під маркою якої діють ці банди, а, передусім, на ті станиці "Міліції Обивательської", що за їх почином і на їхньому терені ці бандитські акції провадяться.

Будемо справедливі та при цьому консеквентні, чого можете бути певні. Тільки ще раз робимо застереження, що коли в часі наших відплатних акцій впали б випадково невинні, то хай польське суспільство не винує в цьому нас, тільки своїх бандитів-провокаторів.

Ми ж дня 9. 4. 1945 р. мали в Прелуках у своїх руках команданта станиці "Міліції Обивательської" з Волі Міхової і пустили його, бо був невинний. Спитайте його, спитайте міліциста з Гічви, Жолнярчика, спитайте команданта Міліції з Тарнави, спитайте поляків солдатів зі Станкової, Завадки, Безмігової і т. д. Спитайте нарешті всіх чесних поляків на терені Ліського й Сяніцького повітів, як поводяться з чесними поляками Українські Повстанці?

Тому закликаємо все польське суспільство цього терену на боротьбу з бандитами - агентами Москви, покидьками польського народу, з тими, що, будуючи 17-ту Радянську Республіку, дискредитують на міжнародньому форумі визвольну боротьбу польського народу і тим самим виключають польський нарід з могутнього протибольшевицького фронту і стоять на перешкоді упорядкування українсько-польських добросусідських взаємин.

14 квітня 1945 р.

Українські повстанці

Подібна змістом відозва була поширена в травні 1945 р. теж між поляками Перемиського, Ярославського, Любачівського, Томашівського, Грубешівського й сусідніх повітів, в якій м.і., українські повстанці писали:

"Ми свідомі того, що боротьба поміж українцями і поляками недоцільна і шкідлива для обох народів, бо це вода на млин нашого спільного ворога - Москви. Ми далі стоїмо на становищі співпраці з польським населенням і його революційними елементами та поєднання спільної боротьби проти кремлівських поневолювачів, при умові, що дитам. Тому оголошуємо, що за мордування українців, й поляки відповідять у нашу сторону тим самим. Але невинної крови українського народу ми не простимо бан-грабіж майна, палення сіл та інші акти терору, звернені проти українського населення, ми будемо проводити оборонні та караючі акції як проти, міліції, так і проти цивільних банд. Ці акції будемо проводити залежно від бандитських акцій з боку покидьків польського суспільства й застосуватимемо всякі форми відплати. Постараємося карати тільки винних, та застерігаємо, що в деяких випадках кулям тяжко вибирати, бо обставини на це не дозволяють. Відповідальність за все це падає на цілу організацію, під маркою якої діють усі банди та, передусім, на ті станиці поліції, що за їх почином і на їхньому терені ті бандитські протиукраїнські акції проводяться".

Вслід за повідомленням пішли заповіджені відплатні акції. Впродовж одного місяця, від 15 квітня до 15 травня 1945 р. відділи УПА розгромили понад 20 станиць польської міліції (Грозьова, Риботичі, Тисова, Вільшани, Жапалів, Старе Село, Брусно, Тирява, Сальна і ін.), спалено польські села Борівницю й В'язовницю та покарано мешканців того села за багатократну участь у мордуванні українців по сусідніх селах; обстріляно гарнізони ВП в Конюші, Берендьовичах. А одночасно майже в кожному мішаному селі переведено збори польського населення, на яких представники УПА давали український погляд на витворену ситуацію.

Усе це мало успіх. Польський терор притих, МО перестала грабувати по українських селах, а з польською антибольшевицькою підпільною організацією ВІН ("Вольносць і нєподлєглосць") заключено навіть договір про спільні акції проти большевиків. УПА опанувала ситуацію до тої міри, що від половини травня до серпня 1945 р. існувала на всьому Закерзонні т. зв. українська повстанська республіка, в якій ворог осмілювався появлятись на селах лише в асисті більших військових відділів.

Про цю "повстанську республіку" пише в своїх споминах Хрін, один із тодішніх командирів УПА на Закерзонні:

"В терені зорганізовано систему постачання. Встановлено постійні приділи харчування. Навіть проїзджі - кіньми, підводами чи роверами - повстанці отримували на приділові картки з магазинів харчі й інші предмети щоденного вжитку. Постали наші малі фабрики, що виробляли: тютюн з етикетками УПА, цигарки, пасту, мило й шкіру. Селяни виварювали сіль, робили мазила до обуви, зброї й возів. Працювали швальні білизни, мундирів, взуття, робітні скарпеток, панчіх, рукавиць, шаликів, светерів, бандажів, рушників тощо... Скрізь відбувалися військові вишколи, не тільки молоді, але й усієї мужви... Відбуваються санітарні вишколи дівчат... Працюють кузні й слюсарі, де направляють зброю, доробляють потрібні частини. Проводиться збірка всієї зброї й амуніції. Ведеться облік українського й польського населення. Вся мужва, спосібна носити зброю - зареєстрована. По селах відбуваються пописи хорів та театральних гуртків".

(С. Хрін: "Крізь сміх заліза", стор. 127-123)

Це закінчило добровільну "репатріяцію". Зимою 1944-45 і на провесні 1945 р. деяка кількість українського населення Закерзоння виїхала до СССР справді добровільно. Виїжджали тоді насамперед мешканці знищених фронговими діями сіл дуклянського поясу, мешканці холмських сіл, окружених польською більшістю, та члени й симпатики КПЗУ (Комуністичної Партії Західньої України) і москвофіли. УПА повела роз'яснювальну акцію проти масового виїзду, стаючи на становищі, що репатріяції