Роджер Желязни - Кров Амбера

В останні дні він тримався зі мною набагато ввічливіше, і я прийняв це за добрий знак. Він відростив волосся так, що воно закрило відсутнє ліве вухо. Вуха важко регенерувати. Ми не згадували про нашу дуель, про спір, що привів до неї. Так як мені незабаром належало піти з його життя, я вважав, що, напевно, він бажав би забути про цю частину свого життя і залишитися в хоч трохи дружніх стосунках зі мною, так, щоб ми розійшлися в різні боки з добрими спогадами. Так чи інакше, я виявився наполовину правий.

Пізніше, коли ми зупинилися закусити холодними мисливськими стравами, він запитав мене:

— Так на що схоже це відчуття?

— Яке? — Не зрозумів я.

— Міці, — відповів він. — Міці Логруса, здатності ходити по Відображеннях, працювати з магією більш високого порядку?

Я взагалі-то не хотів вдаватися в подробиці, оскільки знав, що він хотів тричі при оказіях подолати Логрус, і кожен раз в останній момент відступав, подивившись на нього. Напевно, його також турбували не прибрані нікуди Сухе скелети невдах. По-моєму, Юрт знав лише трішки, або зовсім небагато здогадувався про те, що мені відомо про останні два випадки, коли він передумав. Тому я вирішив применшити свої досягнення.

— О, насправді не відчуваєш нічого особливого, — протягнув я, — до тих пір, поки дійсно не застосуєш її. А тоді це важко описати.

— Я подумую сам незабаром зайнятися цим, — сказав він. — Було б непогано подивитися деякі Відображення, а може навіть знайти де-небудь королівство для себе самого. Ти не можеш мені дати яку-небудь пораду?

Я кивнув.

— Не озирайся, — порадив я. — Не барися. Вперед і тільки вперед.

— Схоже на наказ, як я армії, — засміявся він.

— Вважаю, схожість є.

Він знову засміявся і запропонував:

— Пішли, вполюємо собі жанда.

У той полудень ми втратили слід в зарослях серед опалого листя і сучків. Ми чули, як жанд ломився крізь чагарники, але важко було відразу визначити, в який бік він йшов. Я стояв спиною до Юрта і дивився на узлісся, намагаючись знайти якийсь слід, коли Факір туго стягнув моє зап'ястя, а потім розмотався і впав на землю.

Я нахилився, щоб підняти його, гадаючи, що ж сталося, коли почув зверху дзвін. Швидко піднявши погляд, я побачив, що зі стовбура дерева прямо переді мною стирчить стріла. Вона встромилася на такій висоті від землі, що якби я залишився стояти, вона увійшла б мені в спину.

Я швидко обернувся до Юрта, навіть не випрямляючись зі свого зігнутого положення. Той вставляв у лук нову стрілу.

— Не озирайся, — повторив він. — Не баріться. Вперед і тільки вперед, — і засміявся.

Я кинувся йому в ноги, коли він підняв зброю. Лучник досвідченіший, ймовірно, убив би мене, проте, побачивши, що я метнувся до нього, він вдарився в паніку і випустив стрілу завчасно, так що вона потрапила мені в бік шкіряного жилета і не зачепила тіла.

Я підсік його вище колін, і він упустив лук, падаючи на спину. Він вихопив мисливський ніж, відкотився вбік і змахнув зброєю, цілячи мені в горло. Я схопив його за зап'ястя лівою рукою і був кинутий на спину силою інерції. Відвівши від себе ножа, я одночасно вдарив його правим кулаком в лице. Він штовхнув мене коліном у пах, блокувавши удар.

Вістря ножа опустилося на відстані якихось дюймів від мого горла, і цей удар ще більше зруйнував мій опір. Все ще страждаючи від болю, я зумів вивернути його руку, порізавши по ходу справи його кисть. Потім штовхнув його правою, потягнув на себе лівою і відкинувв вліво по напряму повороту. Його рука вийшла з мого ослаблого захоплення, і він відкотився в сторону, а я спробував встати — і тут я почув його пронизливий зойк.

Піднявшись на коліна, я побачив, що він лежить на правому боці, і ніж лежить в декількох футах за ним, застрягши в переплетенні зламаних сучків. Він притиснув до лиця обидві руки і без слів, по звірячому, мукав від болю.

Я підійшов до нього подивитися, що трапилося, тримаючи напоготові Факіра, якщо він раптом задумав небудь фокус.

Але він не прикидався. Діставшись до нього, я побачив, що гострий кінець лежачого сука пронизав йому праве око. По щоці і правій стороні носа стікала кров.

— Перестань сіпатися! — Звелів я йому. — Ти ще більше погіршуєш справу. Дай я його вийму.

— Не торкайся мене! — Закричав він.

Потім, зціпивши зуби і корчивши жахливі гримаси, він схопився за сук правою рукою і відкинув голову назад. Я мимоволі відвернувся. Кілька митей опісля він заскавчав і впав без свідомості. Я віддер лівий рукав сорочки, відірвав від нього смугу, згорнув її в тампон і приклав до його осиротілої очниці. Іншою смугою я перев'язав, щоб він тримався на місці. Фракір, як зазвичай, сам знайшов дорогу назад до мене на зап'ястя.

Потім я витягнувв Карту, здатну перемістити нас додому, і піднявши Юрта на руки, вирушив у путь. Матусі це напевно не сподобається.

Міць.

Була субота. ми з Люком весь ранок літати на дельтаплані. Потім зустрілися за ленчем з Джулією і Гейл, а потім вийшли в море на «Зоряному Спалаху «і каталися весь полудень. Пізніше ми зайшли в гриль-бар на березі, де я замовив пива, поки ми чекали біфштексів, тому що Люк з гуркотом звалив мою ліву руку на стіл, після недовгої боротьби для з'ясування, хто заплатить за випивку.

Хтось за сусіднім столиком вимовив:

— Якби в мене був мільйон доларів, не оподатковуваних податком, я б… — Джулія розсміялася, почувши це.

— Чого смішного? — Запитав я її.

— Список його бажань, — пояснила вона. — Я б хотіла шафу, повну модних суконь і деякі елегантні коштовності для них. А шафу помістити в дійсно симпатичний будинок, а будинок — туди, де я була б важливою персоною…

— Я помічаю поступове зміщення від грошей до влади, — посміхнувся Люк.

— При чому тут влада?

— Влада, сила, нарешті міць — все це суть одне і те ж, та й позначаються вони в англійській мові одним словом.

— Може, й так, — відповіла Джулія. — Але, що спільного, насправді, між потужністю і грошима?

— Гроші купують різні речі, — посміхнувся Люк. — А міць змушує різні речі підкорятися. Якщо у тебе коли-небудь з'явиться можливість вибору, то вибирай міць.

Звичайна слабка посмішка Гейл розтанула, і обличчя її прийняло дуже серйозний вираз.

— Я не вважаю, що міць повинна бути метою сама по собі, — сказала вона. — Її набувають тільки для певного застосування.

Джулія розсміялася.

— А що