Пітер Хьог - Тиша

Він відчув біль у ділянці серця. Через те, що — вкотре — не зміг достукатися до ближнього. З найпростішою і найважливішою з усіх істин.

Франц Фібер відчинив скляні двері: за дверима ласкаво спускалися вниз кручені сходи — до того місця, де вони залишили свій фургон.

— Десять хвилин під феном, — сказав Каспер. — І на твоєму чепчику не лишиться ніяких слідів.

8

Вони проїхали повз гавань Сванемелле просто до причалу. Повз склади, ряди дерев’яних суден з високими щоглами. Франц увесь час поглядав у дзеркало заднього виду, побоюючись переслідування. Вони доїхали до променаду.

— Зателефонуй до поліції.

Голос його тремтів.

— Скажи, що знаєш, де діти. Що треба штурмувати будинок. Ти зможеш змусити їх піти на це. Ти можеш кого завгодно умовити.

— А якщо дітей там немає?

Молодик похнюпився. У його звуковому профілі почав переважати смуток. Касперові це не сподобалося. Їм ще було чим зайнятися.

Мимо повільно проїхала патрульна машина. Троє темноволосих підлітків на розі відступили в темряву. Коли машина зникла з очей, вони знову з’явилися. Вони випромінювали енергію, як якісь дрібні гангстери in spe[51]. Каспер відчув раптову радість від того, що космос прагне до створення урівноваженої цілісності. Досить тільки побудувати квартал для пристойної публіки і звільнити його від чужорідних елементів, як відразу ж зі всіх кутків починає вилазити пітьма.

Він прислухався до пейзажу, який оточував його. Він чув, як в останніх відкритих допізна крамницях підраховували виручку. Він чув вітряні генератори навпроти очисних споруд Люнетен. Чайок. Низький шепіт турбін електростанції. Останніх відвідувачів ресторанів. Він услуховувався у пошуку справжньої структури звуку. Правильно вибрати час — це не означає вибрати якийсь певний момент, це означає вибрати звук. Він не зміг би нікому це пояснити, хіба що, можливо, Синій Пані. Музичність часто знає коли, але рідко — чому. Потрібний момент ще не настав.

Слух його був ясний, позаяк був вечір і він був голодний. У святої Катаріни десь написано, що пост — це чудовий інструмент, аби побачити Бога. Але річ у тім, що важливо зуміти побачити Бога і без жодного інструменту.

Він простягнув назад руку й намацав хліб, сир, песто[52]. Пляшку джерельної води. Ніж для овочів. Він розламав хліб і намазав його. Простягнув шматок Францові. Той похитав головою.

— Ми зробили, що могли, нас обох розшукують. Ті, кого ми переслідуємо, це не звичайні люди. Це демони.

Він відкрив арманьяк[53], відхлебнув, простягнув пляшку Касперові, налив обом кави. Руки його тремтіли.

— Як поєднується спиртне з постійною молитвою? — поцікавився Каспер.

— Ти про що? Трапісти варять пиво. Бенедиктинці роблять лікер. Спаситель перетворював воду на вино. І такого вечора, як сьогодні, що ти, чорт забирай, від мене хочеш?

Новий звук додався до навколишнього колажу — звук вітру в тому, що могло б бути телефонними дротами.

— Не знаю, чи знайомий ти з оперою «Парсифаль», — сказав Каспер, — якщо ні, то рекомендую послухати. Ваґнер дійшов до останньої межі. Рятувався втечею від кредиторів. Таке трапляється з великими. Він дістав притулок. З видом на воду. Як тут. Там він написав «Парсифаля». У ньому є прекрасна сцена. Дія відбувається у Страсну п’ятницю. Як і сьогодні. Третя дія. Навколо героїв зростає замок Грааля. Ти починаєш розуміти, що це не фізичне місце. Що він виникає в уяві. Тому в нього все й вийшло.

Фібер подивився на Каспера. На граніт стін.

— Вони цілком матеріальні, — зауважив він. — Яка тут уява!

Каспер відчинив дверці машини, Франц схопив його за руку.

— Ти що, туди зібрався? Геть здурів?

— Розумієш, я щось обіцяв Кларі-Марії, — сказав Каспер, — і хлопчикові теж, хоча й не зустрічався з ним. Я, мабуть, обіцяв їм, що носитиму їх на руках із фургона. У тепло.

Жовті очі дивилися на нього. Останні залишки тієї довіри, якої насправді й не було, зникли.

— Я їздив сюди разів десять, якщо не більше. Тут усе охороняється, як на військовому полігоні. Озброєна охорона. Відеокамери. Інфрачервоні датчики. Ти й кроку не зможеш ступити.

Каспер відчинив дверці і став ногою на асфальт.

Руки хлопця вчепилися в його піджак, як клешні.

— Вони помилялися. Ці сестри. Ти збожеволів!

Вони перетнули дорогу. Звук чувся зовсім недовго. Сприятливі сполучення звуків швидкоплинні.

9

Каспер узявся за ручку дверей кондитерської крамниці. Крамниця виявилася зачиненою, ангел, що стояв за касою, посміхаючись, похитав головою.

— Повернись-но до мене спиною, — попросив Каспер.

Той повернувся, на його білій сорочці Каспер написав авторучкою: «Моя кохана сьогодні увечері відпливає. Тільки за допомогою шоколаду я можу висловити свій смуток. Будьте ласкаві!»

— Що ти збираєшся робити? — спитав Франц Фібер.

Дівчина підійшла ближче. Вона прочитала написані на сорочці слова, засміялася й відчинила двері.

— Я й не знала, що звідси відходять судна, — сказала вона.

— Це від «Конона», — сказав Каспер. — Сьогодні вночі ми відправляємо дирекцію у відрядження. З власного причалу. Я хочу подарувати своїй коханій велике шоколадне яйце і дванадцять булочок мокко.

Дівчина запакувала яйце.

— Це має бути сюрпризом для них, — сказав Каспер, — як ви гадаєте, де краще зайти?

Вона кивнула у бік магнолієвої алеї.

— Це чорний хід. Там чергує тільки один охоронець. І немає камер. Головний вхід зачинено. А біля службового входу камери й багато охорони.

Булочки мокко лягли в коробку, кожна з них — в обгортці з рожевого цигаркового паперу.

— Записати на рахунок?

Повз проїхала патрульна машина. Каспер узяв Франца під руку. Якби він не зробив цього, той би впав.

— Як завжди, — сказав Каспер. — І ще поцілунок рукою від вас. Можна його теж записати на рахунок?

Дівчина зашарілася. Їй було щонайбільше вісімнадцять.

Вони пішли до дверей. Дівчина послала Касперові поцілунок рукою.

— Це цілком безкоштовно, — сказала вона.

Двері за ними зачинилися, Фібер втупився в нього, на хвильку страх змінився здивуванням.

— Тобі скоро стукне п’ятдесят, — сказав він. — Ти повний банкрот. Кому ти потрібний?

— Багато хто з великих подобався молодим дівчатам, — зауважив Каспер. — Елвіс. К’єркеґор. Реґіні Ольсен було тринадцять. Прісциллі — чотирнадцять.

Вони наближалися до смаглявих підлітків.

— Нас заріжуть, — прошепотів Фібер.

Каспер настроївся на їхнє звучання, воно йому сподобалося. Є багато причин, через які людина випадає із суспільства. Одна з них полягає в тому, що в суспільстві мало місця для навіженства. Щонайменше двоє з хлопців звучали так, ніби в їхньому гороскопі був великий квадрат. Через десять років їх не буде серед живих, їх депортують або ж вони обійматимуть якісь керівні посади.

На шухері стояв наймолодший — хлопець