Вікторія Леонідівна Гранецька - Тiло™

Але обурений вигук Анжеліки змусив його повернутися поглядом до нанокристалічного дисплея, на котрому транслювались оглядини.

— Я так і знала! Шрам над коліном! Насправді це тіло не коштує тих шалених грошей, які ви хочете за нього здерти! Спускайте ціну!..

Сфокусувавшись на правому коліні Ештон, за мить лікар збільшив зображення в кілька десятків разів і тепер вражено роздивлявся знайомий шрам у вигляді неправильного трикутника. Це і є вкрадене тіло Іванки.

Юрієві перехопило подих. Звісно, він здогадувався, що Яків пересадив у нього свідомість своєї доньки, все на те вказувало, але одна справа — здогадуватися, знати, не сумніватися, а зовсім інша — побачити на власні очі…

Наступної миті на його плече лягла витончена прохолодна жіноча рука.

— Те, що треба? — слідом за доторком озвався скрадливий дівочий голос.

«Те, що треба», — подумав Юрій і пішов за нею.

Він рвучко озирнувся. Просто перед ним стояла вродлива дівчина в барвистій літній сукні, смарагдовому шалику, хвилясте темно-русяве волосся вільно струменіло по плечах, на юному обличчі — ні сліду косметики. Стояла й усміхалася.

Юрій тяжко перевів подих.

— Лілі, будь ласка, йди…

Він знав, що бачить примару. Знав, що варто заговорити — і дивовиддя щезне. То й була йому найгірша кара за її вбивство. Дружина являлася йому нечасто, але, коли приходила, завше цікавилася, чи все в його житті склалося так, як він собі запланував. І після цього нічого не складалося.

Із туману його вивів роздратований голос Анжеліки Феллон:

— Ні, так не піде, ви ж розумієте. Я хочу, щоб це тіло побачила Рада директорів мого телеканалу! І якщо їм усе сподобається…

Зірвавшись із місця, Юрій вилетів зі свого кабінету. Щодуху побіг до оглядової, на ходу зриваючи з себе білий медичний халат. Опинившись у приміщенні, жбурнув його Ештон, щоб вона прикрилася, й брутальним англійським матом вкупі зі стусанами виставив за двері увесь персонал включно із замовницею. Замкнув двері. Потому підступив до здивованої донорки.

— Ніколи й нікому не дозволяй так з собою поводитись!

Вона зникла за ширмою, почала вдягатися.

— Не смій мені вказувати! Наче я мала вибір!..

Юрій скипів:

— Ти мала його від початку! — нагадав їй навздогін. — Тобі направду все це подобається чи мені так тільки здалося?..

Заледве накинувши на себе легку блакитну сукню, Ештон вилетіла з-за ширми й вліпила йому добрячого ляпаса.

— Та хто ти в біса такий, щоб мені про це казати?!

Розлютившись, Юрій підступив до неї.

— Хто я такий? Ти справді хочеш дізнатися?

Ештон враз відчула, як випарувалася вся до решти злість. Зостався тільки застиглий, не знаний раніше жах. Перед нею стояв не лікар. Озирнулась на замкнені двері, зробила кілька кроків назад, вперлася спиною в холодну стіну.

Його наміри більше не видавалися для неї таємницею.

— Я заміжня, — схопилася вона за свій найостанніший аргумент.

— Зате я вільний, — промовив він і тільки після сказаного зрозумів, що це правда. Втративши голову, схопив її за плечі, притягнув до себе, обпалив звабливі напіврозкриті вуста жагучим поцілунком і відчув сліпий тваринний потяг, перемішаний у самому низу живота з диким, по-звірячому первісним бажанням.

Тут і зараз. Негайно. Ештон не сміла ворухнутися, дивилася на нього загіпнотизованим поглядом, у розширених зіницях читався зараз лише розпорошений синьо-волошковий страх. Однак тепер їй вартувало боятися не його, а себе — від того цілунку раптом відчула такий самий потяг, він відгукнувся їй у серці, звідти кров’ю розійшовся венами та артеріями, і марно було йому опиратися.

Юрій ковзнув рукою їй під сукню. Його пальці торкнулися знайомого, безмежно любого серцю шраму над коліном і зухвало поповзли вище. Білизни під сукнею не виявилося. Його наче прострелило блискавкою. Він більше не думав (жінки, котрі не вдягають спідньої білизни, самі винні) — просто зірвав із неї одним рухом легку шовкову тканину і жбурнув убік.

Ештон ледь чутно зойкнула. На мить він завмер.

«Вона кричатиме, — промайнуло в голові у Юрія. — На крики збіжиться увесь персонал клініки. І довбаному збоченцеві кінець».

Але, на диво, чужа дружина не зронила більше ні скрику. Вочевидь, вона мала власні причини не здіймати галасу в його клініці. Проте лікареві зараз було на них начхати. Зваливши її на підлогу поряд із канапою, він розстебнув штани, вивільнив свого прутня й увійшов у неї — різко, непрохано, без попередження. Накривши її тіло своїм, почав стрімко, грубо, несамовито рухатися в ній. Знав, що робить їй боляче, а зупинитися не міг. Ще ніколи жодної жінки йому так не хотілося. Жодну він не брав силою. Самі віддавалися. Та з нею не було вибору. Або так, або ніяк. Він зробить це, а далі — хоч кінець світу.

І раптом Ештон піддалася йому назустріч. Обхопила його тіло довгими стрункими ногами, впустила його глибше, з її грудей вирвався стриманий приглушений стогін. Юрій спершу здивувався. Потому відпустив її руки. Уповільнився. Тепер можна було просто кохатися. Він узявся вкривати її обличчя, шию, плечі, груди поцілунками, намагаючись якомога довше розтягти задоволення, котре невблаганно наближалося до завершення. Ештон заплющила очі. Наступної миті обоє відчули неймовірний спалах, що тривав якийсь уламок секунди, і — дивовижне звершення, приголомшливе полегшення, запаморочливу ейфорію.

3

Із того дня він просто втратив голову. Щовечора вдавав, що їде додому, насправді лишав свою машину в непримітному місці віддалік клініки й повертався. Наче злодій, перебирався через паркан (вимкнувши сигналізацію на свій страх та ризик), дурив камери зовнішнього спостереження, крався, як звір, напівосвітленими алеями й через вікно залазив до апартаментів Ештон. Вона вже чекала на нього. І час переставав для них існувати. А на ранок Юрій тікав із клініки, пішки діставався до своєї машини й за кілька годин чинно приїздив на роботу, як і личить поважному головному лікареві.

Він знав, що мусить піти від коханки раніше, аніж на сході розтане темрява і край неба візьметься стиглим помаранчем, однак змусити себе не міг. Після довгих годин розплавленої, неквапливої, всепоглинаючої пристрасті просто обіймав Ештон і поринав у глибокий спокійний сон. Із нею він навчився засинати в постелі й уже не розумів, як можна було тікати на підлогу. Виявилося, справа не в ліжку, а в жінці, з котрою його розділиш. Бо вона також могла заснути тільки поряд із ним. Решту часу мучилася через безсоння. А в його обіймах довірливо засинала.

Протягом дня Ештон теж поводилася так, наче не було