Вікторія Леонідівна Гранецька - Тiло™

— Я Анжеліка Феллон, — із гонором повідомила письменниця. — А вам що, не потрібен мій автограф?

— Ну… в мене немає вашої книжки… — здивовано відповіла Ештон, на мить відволікшись од своїх ескізів.

— Це не проблема! — Анжеліка вихопила в асистентки один примірник. — Як ваше ім’я? Я підпишу її для вас!

«Бути Анжелікою Феллон» — прочитав Юрій на яскравій глянцевій обкладинці й непомітно посміхнувся. Як і личить вродливій жінці, визнаній телезірці, Анжеліка написала автобіографічну сповідь, де щедро ділилася з читачами секретами своєї краси, що полягали, в першу чергу, у ранжуванні модних брендів, мистецтві добирання аксесуарів, подруг, взуття, поетапному виконанні зачісок із її чудового волосся та послідовності рухів у творенні неймовірного макіяжу очей. Окремий розділ було присвячено кар’єрним пріоритетам і, звісно, стратегічним засадам у спілкуванні з чоловіками. Юрій саме пробігав очима прийоми зваблення, що обіцяли «приручити будь-якого самця», коли поряд нечутно виросла тендітна постать авторки. Він поспіхом згорнув книжку.

Анжеліка по-хазяйськи зміряла його зухвалим оцінюючим поглядом.

— Подобаюсь? — крізь зуби процідив Юрій.

Мабуть, із його вуст це прозвучало, як погроза.

Вона зневажливо фиркнула й відвернулася. Навіть книжку не підписала.

Однак справжня вистава почалася, коли Анжеліка натрапила на Ванессу Маріані. З’ясувалося, вони знайомі. Але жодна не зраділа незапланованій зустрічі.

— От чорт! — лайнулася першою Анжеліка. — Могли й попередити, що до всього тут іще й відкрили притулок для старих і немічних!

Ванесса не лишилася в боргу.

— Це я стара?! А тобі скільки років, забула? Ми ж разом починали! Років двадцять тому ти вкрала в мене роль Медеї, пам’ятаєш?

Обличчя Анжеліки взялося негарними червоними плямами. Утім, вона уявила, що її знімають, і сліпуче посміхнулася, ніби в телекамеру.

— Не знаю, про що ти кажеш. Усі ж бачать — на вигляд мені аби двадцять п’ять виповнилося…

Ванесса мало не задихнулася від обурення.

— Ти не вмієш рахувати, Анжеліко? Тобі шістдесят два. Нове тіло? Нове життя? Ще й нова кар’єра, чорт забирай! Бо ти не завжди працювала на телебаченні. Раніше… нагадай, ким ти була до того, як ми познайомились?

Перед очима Анжеліки промайнули декорації павільйону, де знімалися порнофільми. Оголені тіла, штучні стогони, знервований режисер-аматор…

— То й що? Так, нове тіло, нова кар’єра і нове життя. Я зробила це, а ти тільки-но збираєшся… Я завжди буду першою, Ванессо. Завжди.

Ванесса завмерла. Анжеліка перемогла. Пихато задерши голову, переможниця рушила далі роздавати автографи. Дорогою налетіла на пуерторіканця.

— Привіт, красунчику! Як тебе звуть?

— Алехандро…

— Чи не той випадково… — вона озирнулася на Ванессу. — Матінко Божа… Це ж скільки ти йому заплатила?

Ото й було слабке місце Ванесси. Якщо раніше вона тільки й чекала нагоди продемонструвати оточенню свій шлюб, то зараз воліла залишити його при собі. Крім того, наближався день трансплантації, а з ним і домовлене розлучення.

Ванесса не зауважила, та в неї на очах виступили сльози.

Анжеліка тільки цього й чекала. Вона треновано розсміялася на публіку і сказала так, щоб усі неодмінно почули:

— Як жалюгідно! Не доведи Господи до такого скотитися!..

Запала ядуча тиша. Ванесса й слова не могла сказати на свій захист, Алехандро взагалі не зрозумів, що відбувається, а Лукас просто опустив очі — в словах Анжеліки він відчув приниження й на свою адресу.

Тоді Ештон повільно підвелася, взяла до рук щойно подаровану книжку і рушила до авторки. Зупинившись навпроти, глянула в її крижані, недобре примружені очі. Різким рухом повернула книжку назад.

— Гадаю, нікому тут не хочеться «бути Анжелікою Феллон».

Розкішна телезірка зблідла, дивним чином втративши весь свій осяйний лоск, що подобою облущеної фарби сповз із її зарозумілого обличчя. Спробувала посміхнутися, роззирнулася довкола, ніби в пошуках підтримки. Однак в очах мовчазних присутніх вона прочитала те саме: ніхто не хотів бути Анжелікою Феллон.

Розвернувшись, гостя попрямувала до воріт. Тієї миті вона зненавиділа Ештон Ванн Хелл — раз і назавжди. І ненависть Анжеліки Феллон не виявлялася в поглядах та словах, як зазвичай у жінок буває. Свої почуття Анжеліка вкладала у детально сплановані, вивірені, рішучі дії.

Того ж таки дня надвечір Юрій отримав від неї заявку на тіло Ештон.

2

До аукціону лишалося два з половиною тижні. Заявки продовжували надходити. Як правило, більшості потенційних замовників було достатньо побачити дані Ештон у глянцевому каталозі донорського фонду, але часом траплялися й такі, що цим не вдовольнялися (або ж не вірили, що клініка справді пропонує їм настільки досконале тіло), зривалися з місця і приїздили до Портленда на особисті оглядини. У такі дні дівчину забирали в медичний блок й заводили до спеціально обладнаного приміщення в кінці коридору. Іноді «співбесіди» могли тривати годинами.

Юрій зумисне ніколи не був присутнім на цих сеансах, хоч іноді переглядав у реальному часі відеозаписи камер спостереження, аби… переконатися, що заїжджі не дозволяють собі нічого зайвого.

Наступного дня чергових «оглядин» на правах замовниці зажадала Анжеліка Феллон. Щойно донорка постала перед її очима, примхлива телезірка зухвало пройшлася по ній доскіпливо-масним поглядом. Ештон навіть не глянула на неї. Посміхнувшись, Анжеліка відставила келих із шампанським, звелася з канапи і без поспіху наблизилася до незворушної дівчини.

— Клініка править астрономічну суму за своє найкраще тіло, — простягла руку, повільно відгорнула пасмо чорного волосся, що закривало її плечі. — Там стільки нулів! — ніжно провела кінчиками пальців по її шиї. — А це ж тільки стартова ціна… Що ж, перевіримо, чи ти варта таких грошей?

Жоден м’яз не здригнувся на обличчі Ештон. Схоже, її анітрохи не хвилювало подібне приниження.

— Годиться? — зневажливо поцікавилась вона, коли пальці Анжеліки торкнулися її грудей.

— Я ще не закінчила, — замовниця нахилилася до обличчя Ештон. Присутній персонал затамував подих; здавалося, ще мить — і вона поцілує дівчину. Але такого шоу епатажна зірка їм не подарувала. Розвернувшись на тонких металевих підборах, вона велично попливла назад до канапи.

— Хай вона роздягнеться! — скомандувала персоналу. — Хтозна, може, під одягом це тіло не таке прекрасне, як переконують довірливого покупця?..

Кілька медсестер розгублено перезирнулися поміж собою — досі ніхто з пацієнтів не сумнівався в порядності їхньої клініки.

Ештон завмерла. Попри все, такого вона, здається, не очікувала. Утім, Анжеліка не збиралася поступатися.

— Скажіть їй, нехай роздягається, — звернулася до старшої медичної сестри, не зводячи з донорки вимогливого погляду. — Негайно.

— Ештон, зніміть, будь ласка, сукню, — врешті попросила та.

Мить повагавшись, дівчина скинула з себе темно-блакитне шовкове вбрання, котре їй підібрали зумисне, аби підкреслити незвичайний колір очей.

Юрій, що спостерігав за цією зустріччю зі свого кабінету, чесно відвів очі.