Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Природа всіх речей 📚 - Українською

Елізабет Гілберт - Природа всіх речей

3 232
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Природа всіх речей" автора Елізабет Гілберт. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 158
Перейти на сторінку:
викреслити той день зі свого життя.

Вона так ніколи й не пробачила собі, що, почувши радісну звістку від своєї любої приятельки й сердешної сестри, найперше виказала ревнощі, самолюбство й (у випадку з Реттою) фізичне насилля. Чого їх завжди вчила Беатрікс? Гідність, дівчата, найважливіша в житті, і час покаже, в кого вона є. 10 січня 1821 року Алма показала себе жінкою, в якої нема ні краплини гідності.

Це не давало їй спокою ще багато років. Алма мучила себе, уявляючи — вкотре і вкотре — як вона могла по-іншому повестися того дня, коли б тільки вміла тримати себе в руках.

В уявних розмовах із Реттою Алма ніжно обіймала приятельку, щойно та згадувала ім’я Джорджа Гокса, і спокійно казала:

— Ото йому пощастило здобути твою руку!

В уявних розмовах з Пруденс вона ніколи не звинувачувала сестру в тому, що вона зрадила її таємницю Ретті, і, звісно, ніколи не казала, начебто Ретта вкрала в неї Джорджа Гокса, а коли Пруденс оголошувала про власні заручини з Артуром Діксоном, Алма тепло всміхалася, з любов’ю стискала в своїх долонях сестрину руку й казала:

— Важко уявити для тебе кращого обранця!

На жаль, накоєних помилок уже не виправиш.

Щоправда, 11 січня 1821 року — не далі як наступного дня! — Алма змінилася на краще. Вона швидко опанувала себе. Твердо пообіцяла собі прихильно ставитися до обох заручин. Вирішила грати роль стриманої молодої жінки, яка щиро радіє чужому щастю. І коли за місяць відбулося два весілля — одне, а за тиждень — друге — вона зуміла бути приємною і веселою гостею на обох подіях. Алма допомагала нареченим і ввічливо розмовляла з женихами. Ніхто не бачив, що її серце розколоте надвоє.

Але в душі Алма страждала.

Вона втратила Джорджа Гокса. Її покинула сестра і єдина приятелька. Одразу ж по весіллі Пруденс і Ретта перебралися на другий берег річки, до середмістя Філадельфії. Товариству скрипки, виделки й ложки настав кінець. Тепер в Білому Акрі зосталася сама тільки Алма (яка вже давно вирішила, що в їхньому тріо вона була виделкою).

Алму трохи заспокоювало те, що крім Пруденс, більше ніхто не знав про її кохання до Джорджа Гокса. Палких зізнань, що ними вона кілька років ділилася з Пруденс (Боже, як вона про це шкодувала!), вже не викреслиш із минулого, але Пруденс принаймні мовчала як могила, в якій таємниці поховано назавжди. Скидалося на те, що Джордж і гадки не мав, що Алма відчувала до нього симпатію, або що вона могла взагалі припускати, начебто йому небайдужа. Одружившись, він ставився до Алми так само, як і раніше. До весілля він був привітний і діловий — привітним і діловим залишився і після весілля. Алму це підбадьорювало і водночас страшенно засмучувало. Підбадьорювало, бо між ними не було відчуття зніяковіння, про її приниження ніхто не дізнався. Засмучувало, бо між ними, очевидно, ніколи нічого не було — хіба що в її фантазіях.

Згадувати про це було жахливо соромно. А не згадувати, як на лихо, було несила.

До того ж виглядало на те, що Алма до кінця свого життя мешкатиме в Білому Акрі. Батько її потребував. Із кожним днем це ставало все очевидніше. Пруденс Генрі відпустив без сварки (він, ясна річ, обдарував свою названу доньку доволі щедрим посагом і навіть великодушно поставився до Артура Діксона, хоч той і був занудою і пресвітеріанцем), однак Алму він не відпустить нізащо. Пруденс не мала для Генрі жодної цінності, тоді як Алма була йому вкрай потрібна, надто тепер, після смерті Беатрікс.

Отож Алма зайняла місце своєї матері. Цю роль довелось перейняти їй, бо подбати про Генрі більше ніхто не міг. Алма писала замість батька листи, оплачувала його рахунки, вислуховувала його нарікання, стежила за тим, щоб він не пив забагато рому, коментувала його плани й заспокоювала його, коли він гнівався. Генрі міг покликати Алму до себе в кабінет в будь-яку годину дня і ночі, і вона ніколи не знала, чого йому від неї треба, і скільки часу займе та чи інша справа. Часами від сидів за письмовим столом і шкрябав швейною голкою по купі золотих монет, намагаючись визначити, чи не підроблене золото, і хотів почути думку Алми. Деколи просто нудьгував і просив Алму принести йому горнятко чаю, зіграти з ним у крибедж чи нагадати йому слова старої пісні. Коли батькові щось боліло, або йому вирвали зуба чи наклеїли на груди пластир, він кликав Алму до свого кабінету, щоб поскаржитись на нестерпний біль. Або, ні з того ні з сього, йому кортіло просто перелічити їй усе те, чим він був незадоволений. («Чому в цьому домі молоде ягня смакує, як старий баран?» — роздратовано питав він. Або: «Ну для чого служниці вічно перекладають килими так, що ніколи не знаєш, де стати? Скільки ще разів я гепнуся на землю?».)

У дні, коли Генрі краще почувався і мав більше справ, він давав Алмі справжню роботу. Як-от казав написати погрозливого листа позичальнику, який заліз у борги. («Скажи йому, що він має два тижні, щоб почати вертати мені гроші, а то я зроблю так, що його діти проведуть решту життя в робітному домі», — диктував Генрі, і Алма писала: «Дорогий сер, зі щонайглибшою повагою мушу попросити Вас виплатити цей борг…») Або Генрі отримував з-за океану колекцію засушених рослин і просив Алму відживити їх у воді й швиденько накидати ескіз, доки ті не зів’януть. Або хотів, щоб Алма написала від його імені лист якомусь миршавцю на Тасманії, який заганяв себе до смерті, збираючи екзотичні рослини для компанії Віттекера.

— Напиши тому неробі, — казав Генрі й шпурляв доньці блокнот через стіл, — що мені нецікава його писанина про те, що він нібито знайшов таке-то й таке-то на берегах якоїсь затоки, назву якої він, певно, сам вигадав, бо її нема на жодній карті. Скажи йому, що мені потрібні практичні відомості. Мені начхати, що йому зле. Я теж погано почуваюся, але ж не докучаю йому зі своїми болячками! Напиши, що я обіцяю десять доларів за сотню екземплярів кожного виду, але опис мусить бути точний, а взірці має бути легко розпізнати. І хай перестане наклеювати сушені рослини на папір, бо вони тоді руйнуються, і він би, дідько його побери, мав би вже це затямити. Нехай в кожну скриньку Ворда кладе два градусники — один кріпить до самого скла, а другий вставляє в землю. І

1 ... 47 48 49 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Природа всіх речей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Природа всіх речей"