Любомир Андрійович Дереш - Спустошення

сказав би кілька слів про ті пасма волосся, що падають тобі на чоло, як падають чорні мечі на скатертину за столом у гадалки. Та я не знав би, як сказати, що в них, тих недбалих пасмах більше пристрасті, ніж в усіх обкладинках «Плейбою», які мені вдалося зібрати у школі — але не тому, що я жив на окраїні міста і ми мало що мали в принципі, а тому, що тільки ти можеш так невимушено здмухувати волосся з очей, забирати п’ятірнею, від чого мене накриває шатром життя, якого в нас не було — тихих зустрічей над книгою в університетській бібліотеці, невинних посиденьок у кафе, які могли б статися, якби ми з тобою зустрілися трохи раніше, якби я був трохи невиннішим, якби ти мала трохи більше вдачі. І твій розріз губ, схожий на губи кам’яних голів зниклої цивілізації ольмеків, я цілував би трепетно, проводжаючи тебе до метро, а не у прокуреному салоні мого авта біля Макдоналдсу на Вокзальній.

Я мовчатиму про твій запах, тому що в ньому — найсокровенніше. Та й, зрештою, хіба хтось може описати запах? Ти просто відчуваєш це або ні — щастя від того, що знайшов одного зі своєї зграї, когось, хто з тобою одної крові. Ти моя Книга джунглів, моя Багіра, мій мох на корі тисячолітніх дерев у серці сельви, що пахне вологою, вічною свіжістю мокрих торфів, всеперемагаючим прагненням до життя.

Під кінець дня, наповненого лекціями і розстановками, вся група була порядно вимотаною, й енергійність лекторів також порядно впала. Передчуваючи близьке завершення, Федір нахилився до Гурова і тихо сказав йому на вухо:

— Дмитро Іванович чекає на нас. Є пропозиція поїхати.

— Ну, пожалуй, можно идти, — Гуров сам побачив загасання ентузіазму учасників, і, тихо попрощавшись із Переслегіним, подався із Федором до виходу.

* * *

— Ви думаєте, темні часи неминучі? Щось типу як проміжок між двома епохами? — спитав я, коли ми з Гуровим опинилися вдвох у машині.

— Моменты фазового перехода всегда сопровождались временным развалом цивилизации. Потом это все будет восстановлено, но нужно будет пройти через момент тьмы. Через встречу с Ничто.

— А що ви бачите там, по той бік пітьми?

— Те, кто выживут, — тут Гуров хижо оскалюється — должны будут обладать особыми качествами. Если у человека не будет в достаточной мере пробуждено сознание, скорее всего, его ожидает очень быстрая деградация. Возвращение в пещерные условия. Приблизительно так. Но есть шанс не допустить этого коллапса, начав прямо сейчас создавать сообщество таких людей. Большинство бизнесменов и политиков, с которыми я общался — совершенные дегенераты. Это дебилы в самом настоящем, медицинском понимании этого слова. У них мышление как таковое отсутствует в принципе, и все мои разговоры с ними насчет финансирования психоинженерии оканчивались ничем. Они просто не понимают, зачем это надо. У них развита определенная зона сознания, отвечающая за способность видеть деньги. Они их чувствуют, как хищники, и очень быстро накапливают их у себя. К сожалению, украинская политика строится вот такими людьми.

— Дмитро Іванович не такий, — переконано кажу я, відкриваючи перед Гуровим хвіртку. — Він інтелектуал, і дуже тонка людина.

Будинок Карманова весь освітлений лампами, що стоять на газоні. Працюють, з тріском обертаючись навколо своєї осі, газонні оприскувачі, і до нас одразу ж кидаються з гучним гавкотом два кармановських сетери — Джой і Кіра.

— Не бійтеся, вони дружелюбні, — попереджаю я про всяк випадок Гурова.

— Это их надо успокаивать, а не меня, — якось дивно дивлячись на псів, хижо усміхається Гуров. Собаки, справді, раптом зупиняються і починають голосно гавкати на Гурова, однак підходити ближче, ніж на п’ять метрів, не наважуються. Ще хвилина — і вони, підібгавши хвости, розвертаються і біжать у вольєр.

— Що ви з ними зробили? — сподіваюся, на моєму обличчі вираз здивування не надто ідіотський.

— Я научился этому в Афганистане, — каже Гуров. — Там в горах бродило множество одичавших псов, очень злых. Когда человек выходил из аула, нужно было обязательно брать с собой палку, чтобы отбиваться от них. Одичавшие псы гораздо умнее волков, и действуют более беспощадно. Однажды я вышел в горы и понял, что забыл взять с собой палку. В какой-то момент меня окружила стая диких собак, и я рассредоточил внимание по всему полю зрения, чтобы видеть, какая будет нападать первой. Но как только мое состояние стало достаточно глубоким, я увидел, что собаки начали рычать и отступать. Потом я понял, что их озадачивает именно расфокусированный взгляд — взгляд человека, который может совершить все, что угодно. Они не могут предугадать, что сейчас будет делать это существо, и это их очень сильно пугает. Кстати, если пройтись в таком рассредоточенном состоянии по улице, люди тоже будут в панике разбегаться, им будет казаться, что навстречу идет маньяк.

— Треба якось спробувати, — жартую я. — Дмитро Іванович, до речі, любить такі історії. Ви з ним у цьому подібні.

— Приветствую, — нам на зустріч виходить сам Карманов.

— Дмитрий, — він простягає руку Гурову, й вони обмінюються міцним рукостисканням.

— Борис.

— Федоре, привіт, — вітається зі мною Карманов. Він весь виграє плавністю і грацією, наче велика сильна кішка, яка почувається господарем ситуації. — Проходите пожалуйста. Как доехали? Все ли хорошо?

— Кгм, да, спасибо, все хорошо, — киває Гуров, блиснувши очима. — Ваши собаки могут себя вести странно несколько дней, у них сейчас стресс. Я их немножко испугал.

Гуровський чорний гумор починає мені подобатися. Натомість Карманов дивується:

— Они бегают? Негодники! — обурюється він. — Должно быть, жена забыла их закрыть, когда вернулась из прогулки. Она гуляет с ними в лесу по вечерам. Как семинар, как все прошло? Федоре, які твої враження?

— Дуже сильно. Насправді, багато в чому збігається з тим, про що ми з вами говорили. Хлопці робили відеозапис, думаю, вам цікаво буде переглянути. Там є над чим подумати.

— Обов’язково подивлюся. Проходите, пожалуйста, — припрошує Карманов. — Я приказал растопить камин, на улице уже довольно прохладно. Рассаживайтесь. Я предлагаю начать с ужина, а разговоры уже потом. Парни уже все сделали. Кто что будет пить? Борис, вы — вино белое, красное? Коньяк, виски?

— Кгм, я предпочитаю чистый продукт, — каже Гуров. — Если уж пить, то желательно водку.

— Водку? Странно. Я думал, человек вашей профессии должен бережно относиться к своему сознанию. Уж во всяком случае, беречь его от водки хотя бы.

Гуров скупо усміхнувся.

— Кгм, психоинженерия, как я люблю повторять, это дисциплина преступная и подрывная, —