Марк Хаддон - Загадковий нічний інцидент із собакою, Марк Хаддон

А потім я почув, що вулицею йдуть двоє людей, тож я заліз у щілину між сміттєвим контейнером і фургоном «Форд транзит», і мова, якою вони говорили, була не англійською, і вони мене не помітили. Біля моїх ніг був риштак із брудною водою, у якій плавали дві малесенькі мідні шестерні, такі, що бувають у механічних годинниках.

Мені сподобалося місце між сміттєвим контейнером і фургоном «Форд транзит», і я там довго сидів. І визирав звідти на вулицю. Єдині кольори, які були навколо, — це оранжевий і чорний, або суміш оранжевого й чорного. І було неможливо розрізнити, якого кольору стануть машини вдень.

Тоді я замислився, чи можна викласти мозаїку хрестиками, і вирішив, що можна, уявивши собі такий візерунок:

Потім я почув голос Матері, і вона кричала:

— Крістофере?.. Крістофере?..

Вона бігла вздовж дороги, тож я вибрався зі щілини між сміттєвим контейнером і фургоном «Форд транзит», і вона підбігла до мене:

— Господи Ісусе, — вона стала навпроти мене й показала пальцем мені в обличчя. — Якщо ти ще раз утнеш щось подібне, то Богом клянуся, Крістофере, я тебе люблю, але… Я не знаю, що я тобі зроблю.

І вона змусила мене пообіцяти, що я ніколи не виходитиму сам із квартири, оскільки це було небезпечно, а людям у Лондоні довіряти не можна, оскільки вони незнайомці. А наступного дня вона знову пішла щось купувати й змусила мене пообіцяти нікому не відчиняти, якщо хтось дзвонитиме в двері. Потім вона повернулася й принесла пластівці для Тобі та три серії «Зоряного шляху», і я дивився їх у вітальні, поки додому не повернувся містер Шиєрс, тоді я знову пішов у вільну кімнату. Мені би хотілося, щоби в квартирі C на Чаптер-роуд, 451, Лондон, NW2 5NG був сад, але його не було.

А наступного дня Матері подзвонили з фірми, де вона працювала, і сповістили, що їй не треба повертатися на роботу, оскільки вони найняли когось іншого замість неї, вона дуже розсердилася й говорила, що це протизаконно і вона буде скаржитися, але містер Шиєрс сказав:

— Якого біса ти дуркуєш? Заради бога, це ж була тимчасова робота.

А перед тим як я ліг спати, до мене у вільну кімнату зайшла Мати, і я їй сказав:

— Мені треба поїхати до Свіндона, аби скласти іспит рівня «А».

— Не зараз, Крістофере. Мені постійно дзвонить твій батько й погрожує затягти мене до суду. Та й Роджер не дає спокою. Зараз невдалий час для цієї розмови, — відповіла вона.

— Але мені треба їхати, оскільки існує домовленість, а Отець Пітерс буде спостерігачем, — продовжував я.

— Послухай, це всього лише іспит. Я можу подзвонити до школи. Ми його перенесемо. Ти можеш скласти його іншим разом, — відповіла вона.

— Я не можу скласти його іншим разом. Існує домовленість. А я багато готувався. Місіс Ґасконь сказала, що я зможу написати його в одному зі шкільних класів, — наполягав я.

— Крістофере, я щосили намагаюся тримати себе в руках. І в мене вже потроху починає зривати дах, розумієш? Тому просто дай мені… — промовила Мати.

Потім вона замовкла, затулила рота рукою, встала й вийшла з кімнати. І я відчув, що мені починає боліти в грудях, так само, як у метрополітені, оскільки я подумав, що не зможу повернутися до Свіндона й скласти свій іспит рівня «А».

Наступного дня я дивився у вікно вітальні й рахував машини на вулиці, аби дізнатися, чи в мене буде Непоганий день, чи Хороший день, чи Надзвичайний день, чи Чорний день, але це було зовсім не так, як в автобусі дорогою до школи, оскільки у вікно можна було дивитися скільки захочеш і побачити стільки машин, скільки захочеш, і я дивився у вікно протягом трьох годин і побачив 5 червоних машин поспіль і 4 жовті машини поспіль, а це означало, що в мене був і Хороший день, і Чорний день, тож ця система більше не працювала. Але коли я зосереджувався на підрахунку машин, то не думав про свій іспит рівня «А» і про біль у грудях.

Після обіду Мати повезла мене в таксі на Гемпстед-гіз, і ми сіли на вершині пагорба й дивилися, як удалині до аеропорту Гітроу прилітають літаки. Я їв червоний заморожений сік, який ми купили у фургоні з морозивом. І Мати сказала, що вона щойно зателефонувала місіс Ґасконь і сказала їй, що я складатиму свій іспит із математики рівня «А» наступного року, тож я викинув свій червоний заморожений сік і довго кричав, оскільки в грудях так сильно боліло, що мені було важко дихати, а тоді підійшов чоловік і спитав, чи зі мною все гаразд, а Мати відповіла:

— А ви самі як гадаєте?

І він пішов геть.

Я втомився від крику, і Мати відвезла мене на таксі назад у квартиру, а наступного ранку була субота, тож вона наказала містеру Шиєрсу піти до бібліотеки й узяти мені книжок про науку й математику, і вони називалися «100 числових загадок», «Походження Всесвіту» та «Ядерна енергія», але вони були для дітей і не дуже добре написані, тож я не став їх читати, а містер Шиєрс сказав:

— Приємно, коли твої старання так цінують.

І я нічого не їв з того часу, коли викинув у Гемпстед-гіз червоний заморожений сік, тож Мати зробила графік із зірочками, як тоді, коли я був маленьким, і вона наливала в мірчу склянку протеїновий напій «Комплан» із полуничним смаком, і я отримував бронзову зірку за те, що випив 200 мл, срібну зірку — за 400 мл і золоту зірку — за 600 мл.

А коли Мати й містер Шиєрс починали сваритися, я брав із кухні маленьке радіо, ішов і сідав у вільній кімнаті, налаштовував його на хвилю між станціями, де був тільки білий шум, вмикав звук на повну й притискав до вуха, а коли цей звук наповнював мою голову й вона починала боліти, я не відчував ніякого іншого болю, наприклад у себе в грудях, і не чув, як сваряться Мати й містер Шиєрс, і не думав про те, що не складатиму свій іспит рівня «А», що в квартирі C Чаптер-роуд, 451, Лондон, NW2 5NG не було саду, і що я не бачив тут зорі.

А тоді прийшов понеділок. Був пізній вечір, коли містер Шиєрс зайшов до мене в кімнату й розбудив мене, і він випив пива, оскільки від нього пахло так, як від Батька, коли