Олександр Юрійович Есаулов - Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов

правильно! Буй почнуть ремонтувати лише тоді, коли ми його знайдемо, а зараз, певно, промінь просто закрили для пасажирів і чекають на наше повернення.

Мозя трохи заспокоївся, хоча час від часу блискав очима та стискав кулаки.

— І де ж його наразі шукати? — запитав він невдоволено.

— Ніде. Будемо чекати!

— Що, ось так сидіти та чекати?

— А що, є інші пропозиції?

Інших пропозицій не було. У кущах почувся шерех. Спецагенти вскочили, але заховатися не встигли. Прямо перед ними з кущів м’яко вистрибнув хтось невеликий та рудий.

— Абориген! — вигукнув від несподіванки Мозя.

— Представник місцевої фауни, — припустив Флоквел.

— Мяу! — промовив представник.

— От бачиш! — задоволено сказав Флоквел, коли комунікатор видав: «біологічний звук без смислового навантаження», — що й потрібно було довести.

Спецагенти перезирнулися.

— Ти вважаєш?

— Ось так і можна буде почекати. Краще вже на травичці, ніж у затісному буї, га?

Мозя згідно кивнув, і за мить на галявині міського парку сиділо вже троє абсолютно однакових рудих котів. Справжній кіт підскочив від несподіванки і вигнув спину: на його територію знов хтось зазіхав! Бійка була короткою та злою і скінчилася повною перемогою прибульців. Справжній кіт ганебно покинув поле бою, шмигонувши у кущі. Флоквел та Мозя в образі однакових, наче з одного малюнка, котів розташувалися на парковій галявинці поряд з буєм за номером вісімсот двадцять два.

* * *

Блостер опритомнів. Він лежав, уткнувши обличчя в землю. У щоку боляче давив гострий камінець. Нестерпно боліла голова. Він ледь утримався від стогону: вишкіл старого бійця загону супроводження дався взнаки. Спочатку оціни ситуацію, а тоді вже подавай ознаки життя. Зберігаючи нерухомість, він прислухався. Говорив Реза:

— … мер, нас усіх пов’яжуть!

— Але ж ти погодився, коли ми їхали у Виринею! Ти ж тоді погодився! Чому зараз даєш задній хід? — гарячкував Агол.

— Так, але розмови про ліквідацію Блостера не було! Якщо він додому не повернеться, завтра тут буде цілий загін прибульців! Нам усім повідривають вуха!

— Добром граваствол він не віддав би! А без гравастволу нам не вистояти! З такою зброєю ми мера у баранячий ріг скрутимо! Пікнути нікому не дамо! І зрозумій, нам Блостер зараз зовсім не потрібний, ба навіть більше, він нам заважає. Хто ми наразі? Ми рятувальники Асьї від неминучої загибелі! Ми перемогли дракона і примусили його знов заснути. Ми — герої! А коли буде Блостер, ми лише його помічники, різницю розумієш? Не герої, помічники! А все зробив прибулець. А йому з цього який зиск? Він завтра на свою планету повернеться, і йому абсолютно байдуже, герой він чи ні, а нам не байдуже! Нехай мер спробує щось зробити з нами, з героями! І тоді ми наведемо лад у місті! А хто буде чинити спротив — то ось! — і Агол зважив на руці граваствол.

— Ах, Аголе, Аголе… — подумав Блостер, морщачись від болю, — як же я тебе не розкусив?

— А його? — це був голос Фелели.

— Блостера? З Мадингмою закриємо. Нехай за драконом дивиться…

— Він казав, що бути поряд з Мадингмою довго не можна, — почув Блостер голос Табула.

— Плювати! Що-небудь придумає! На те він і інопланетний розум. Раз вони придумали таку зброю, то й придумають, як можна залишитися живим у печері. Зв’яжіть його!

— Я не згоден! — заперечив Табул.

— На! — почувся удар.

— Ох…

По звуках Блостер зрозумів — почалася бійка. Хекали та ойкали кілька хвилин. Увесь цей час полонений лежав нерухомо, розмірковуючи, що робити. Зникнути можна дуже просто, адже у кишені лежав комунікатор, він відчував його стегном. Блостер подумки похвалив себе за те, що полишив в таїні його можливості. Але якщо він зникне, то як тоді взнає, чи тут Маняма? Це наразі головне. А щоб це взнати, треба звернутися до населення Асьї, а саме цього не бажає Агол. От задача, яку потрібно було зараз вирішити! І голова… Вона просто розколювалася від болю. Коли б Блостер зміг ворухнутися, достатньо включити медичну опцію комунікатора, це привело б голову у норму. Його комунікатор як прилад особливий, мав таку медичну опцію, але… Якщо Агол побачить і з переляку шмальне в нього з гравастволу, тоді він не зможе ворухнутися, а про комунікатор взагалі доведеться забути.

— Агов, як у вас там справи?

Блостер розплющив одне око. Це прийшов сторож.

— Такого моменту більше може і не бути, — подумав він, блискавичним рухом витяг комунікатор.

Він все розрахував правильно. Усі відволікайсь на, сторожа, і ніхто нічого не побачив.

— Усе дуже добре! Мадингма заснув!

— Невже?! Слава Мадингмі!

— Слава не Мадингмі, — строго виправив сторожа Агол, — слава мені та моїм друзям! Зрозумів, старий дурень? Віднині та назавжди: слава Аголу та його помічникам! Повтори!

Сторож спантеличено кліпнув очима, посмикав вуха і невпевнено вимовив:

— Слава тому… Атолу і його тим… помічникам…

— Ось так от! — переможно вигукнув Агол і гордовито озирнувся.

— Агов, Аголе! Але Мадингму у стійло взагалі-то я затягнув, — Табул повів долонею по роздряпаній щоці і глянув на пальці, забруднені кров’ю, — я і цей… — він кивнув у бік досі нерухомого прибульця, — а ти у цей час катався на лапобігу. А зараз: слава Аголу та його помічникам? І ти вважаєш, що це по-чесному? Та я тебе зараз…

Агол посміхнувся та підняв граваствол:

— І що ти мені зараз? Ну?

— Тварюко…

— От-от… А ти запитував, нащо я Блостера по голові вперіщив!

Зайняті сваркою, вони не одразу помітили, що прибулець зник.

— А… Це… А куди Блостер подівся? — зойкнув Реза, — куди дід зник?

Усі рвучко повернулися у бік, де досі нерухомо лежало прибульцеве тіло. Інопланетянин і справді зник.

— Що за… Куди ж він… Як же це… — пробурмотів Агол.

— Дострибався, — зловтішно прошепотіла Фелела, — зараз він тебе…

— Стули пельку! — загорлав Агол.

Було видно, що він сильно наляканий. Жоден не звернув уваги на крихітного метелика, що пурхав над самою землею. Метелик влетів у лапобіг і заховався десь у салоні. Агол з командою побігали навколо входу до печери, пошукали всередині, але Блостера так і не знайшли.

— Тьху ти! — спересердя сплюнув Агол, — втік…

— А що він нам? — Реза отряхав одяг від пилу. — Без гравастволу Блостер нам не страшний.

— Як знати… Як знати… — відповів задумливо Агол. — Може, у нього в запасі є ще дещо? Адже якось він втік?

— Що, боїшся по вухах отримати? — в'їдливо запитала Фелела.

— Я сказав тобі стули пельку, дурепо! Що ти розумієш?

— Не менш від тебе, — відповіла дівчина. — Без Блостера Асья вже давно б загинула! А ти його контейнером по голові!

— Як же ти мені