Юрій Гурін - Закоханий з Едемії, Юрій Гурін

Новий iPhone

Наступного ранку повний сил та енергії він приїхав в офіс першим. Лише через 10 хвилин прийшла Маша, уся така щаслива та квітуча. Якийсь дивний понеділок виходить, зазвичай після вихідних усі відходять щонайменше до обіду, а тут усі такі живчики із самого ранку. Виявляється, у Маші були на те причини, і так ніби між іншим вона дістала із сумочки новісінький, ще запакований iPhone 4S, повідомивши, що це її майбутній чоловік подарував їй так просто, ніби між іншим.

«Ох і задавака ця Маша», — крутилося в голові.

По офісу, напевно, лише він ходив зі старенькою Nokia. У Маші, а тим більше у Валентина, були винятково смартфони iPhone. Маша дістала смартфон із коробки й поклала його екраном на стіл, так щоб було видно торгову марку, оте відкушене яблуко, яке для багатьох стало символом достатку та успіху.

«Задавака», — знову подумав Мирослав, розуміючи, напевно, що потрібно Ліді також зробити якийсь гарний подарунок.

Щоб трішки потішити самолюбство Маші, він поцікавився з якої нагоди такий подарунок і скільки він коштує. Маша одразу почала розповідати з жіночим завзяттям, що це просто так, бо він її кохає і все таке.

«Жінки люблять подарунки», — зауважив про себе Мирослав.

Думка про те, щоб подарувати Ліді також iPhone, повністю заволоділа ним і вже не йшла з голови. В інтернеті він знайшов крамницю поряд, де продавалися оригінальні гаджети фірми Applе.

Народна мудрість: купити близькість жінки можна, та що там близькість, дружину собі купити можна, кохання ж — ніколи.

Маша запропонувала пообідати разом, і Мирослав, не вагаючись, погодився. У бізнес-центрі було невеличке кафе чи столова, недоліком якої були високі ціни та не дуже смачна їжа. Хоча, по правді кажучи, деякі страви були дійсно непогано приготовлені, а саме запечені баклажани з різноманітними наповнювачами, сиром, овочами та м’ясним фаршем. Ще він узяв м’ясо по-французьки. Дивно, але французи навіть не здогадуються, що вони так готують відбивну із сиром грибами та помідорами.

Маша взяла легкі салати та якусь запечену білу рибу, схожу по запаху на пеленгаса. Думки про новий iPhone для Ліди ніяк не йшли з голови, зважаючи на те, яка щаслива Маша. А вона у свою чергу, не зупиняючись, розповідала про вихідні і як вони чудово відпочили на одній із нових баз відпочинку на річці Десна. Маша не переставала вихваляти сервіс, якість обслуговування і, що найголовніше, цінову політику. Схоже, вони лише нещодавно відкрилися тому, щоб залучити більше постійних клієнтів, демпінгують ціни, чим вони радо скористалися.

Мирослав відрізав шматочок м’яса, і ним на якийсь час оволоділа меланхолія. Майже, як у тому старому фільмі… «Свинку жалко, — подумав він. — Це ж треба, жила собі, нікого не чіпала, а зараз смакує в одному з київських кафе. Думка, що ти їси живу істоту, взялася нізвідки. Увесь час, скільки себе пам’ятаю, з великим задоволенням їв і домашню ковбаску, і кров’янку, і зельці різноманітні, а тут щось стало якось не по собі. Чим ми взагалі харчуємось? — нізвідки взялася думка. — М’ясом мертвих тварин, мертвої риби, овочі, відірвані від кореня рослини, по суті, також мертві і фрукти — те саме… Це що люди увесь час харчуються мертвечиною? Зрозуміло тоді звідки скільки хвороб та таке коротке життя». Він хотів було поділитися цією думкою з Машою, але, поглянувши на те, яка вона щаслива, вирішив не псувати їй настрій.

Допивши фруктовий морс, він вирішив ще трішки прогулятися, а Маша вже дзвонила своєму майбутньому чоловіку, щебечачи щось від радості. Подзвонила також і Ліда, вона запропонувала сходити сьогодні після роботи в кіно. Можна було піти в той кінотеатр, що поруч, а саме «Київська Русь», але, як з’ясувалося, їхній улюблений — це історичний кінотеатр «Жовтень», що на Подолі.

Дочекавшись Ліду, вони вдвох поїхали шумними та задимленими вулицями на Поділ. Поділ — це той із небагатьох районів Києва, де є своя душа. Поділ і Печерськ — це власне і є той Київ, який оповитий легендами.

У кінотеатрі Ліда на диво була спокійна, на відміну від оперного театру, вона дивилася фільм, як удома, розвалившись у кріслі. Вони доїдали свій попкорн, занурившись кожен у свої думки.

«Якась вона сьогодні дивна», — подумав Мирослав.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍