Ірина Кузьменко - Місто грішних душ, Ірина Кузьменко

На стоянку лікарні приїхав регент Воррена Джексон та його охорона. І вже за кілька секунд хтось із працівників медичного персоналу побачив озброєних чоловіків і здійнявся галас. Воррен і Неро зупинили своїх охоронців. Утім ніхто з них не опустив зброю.

Тим часом Артур зайшов у палату, і на питання, де брат, він промовчав.

— Міс Неро, це вже переходить всі межі! — у палату увірвався лікар Мердок. — Або я викликаю поліцію, або ви вгамовуєте свого брата.

— Лікарю Мердоку, що відбувається? — піднявшись із ліжка, запитала Сабін і виглянула з вікна.

Стиснувши вуста, Сабін оглянулася й запитала в Артура:

— Лука побачив Воррена?

— Сабін, тобі не варто хвилюватися!

Дівчина пішла до виходу. Артур перехопив її за руку. Вона, озирнувшись, гнівно промовила:

— Артуре, негайно відпусти мене!

— Вони просто поговорять! — спокійно промовив Артур.

— Поговорять? — крикнула Сабін. — Та вони ненавидять один одного!

Артур відпустив руку Сабін. Вона вийшла з палати й хитаючись дійшла до ліфту. Від нервів відчула приступ нудоти. Артур став позаду дівчини й підтримав її.

Здавалося, що ці кілька хвилин у ліфті були ніби вічність. Вийшовши на вулицю й побачивши брата, побігла до нього.

— Брате!

Лука озирнувся й побачив Сабін і Артура. Вона, віддихавшись, поклала руку на живіт і підійшла ближче.

— Сабін, повертайся в лікарню! — крикнув Лука.

Адам відкашлявся й поглянув на дівчину. Вона стала під ліхтарем. Її обличчя було блідим. А на одязі виднілася пляма крові.

— Гей, опустіть негайно зброю! — закричала на охорону Сабін. — І ви також! — звернулася до охорони Неро. — Божевільні, ви людей налякали! Це лікарня, а не полігон!

Чоловіки переглянулися. Дівчина зробила кілька кроків і стала між братом та Адамом.

— Ви обоє вже дістали мене! — поглянувши спочатку на Адама, перевела погляд на брата й додала: — Якщо раніше в мене були сумніви, то зараз я впевнилася, що краще буде, якщо я поїду із цього міста!

— Ми лише говорили, — промовив Адам.

— Я бачу, як ви ведете переговори! — поглянувши на Адама, фиркнула.

Сабін душили сльози. Тіло трусилося в агонії. Вона поклала руку на живіт і глибоко вдихнула. Шви розійшлися, і біла сорочка просочилася кров’ю. Адам зробив крок, утім Лука зупинив його й відштовхнув від сестри. Побачивши кров на одязі Сабін, підхопив її на руки. Вона обхопила Луку за шию і поглянула на Адама. Він стояв на місці. Сабін зітхнула й, поклавши чоло на плече брата, тихо промовила:

— Пробач, що накричала. Але іншого виходу я не бачила. Я гніваюся на тебе. І тобі прийдеться шукати для мене нову лікарню. Лікар Мердок розгніваний, і працівники налякані.

Адам, провівши поглядом Неро, розвернувся й пішов до машини. Його наздогнав Джексон.

— Адаме, що з тобою робиться? — схопив його за рукав.

— Звідки ти дізнався, що я в лікарні? — озирнувся.

— Пташки наспівали! — відповів.

— Твої шістки шпигували за мною? — нахмурився. — Не багато ти береш на себе, Джексоне?

— А в мене був інший вихід? — фиркнув Джексон. — Ти із цією Неро геть розум втратив?

— А чому це тебе раптом стало так хвилювати? — склав руки на грудях.

— Акціонери нервують. І ніхто з них не зміг додзвонитися тобі!

Адам примружився.

— Збери на завтра всіх акціонерів. Хтось із тих покидьків продавав акції батьку й продовжує це робити. Якщо вони так нервують, то будуть ще більше… нервувати!