Nox Carmen (Нокс Кармен) - За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)

Розділ 10

Доки Дарина та Софія відсипалися в орендованій кімнаті після насиченої гулянки, я повернулася в академію, аби без лишніх теревень і прощань зібрати речі. Застебнула валізу та роззирнулася довкола, перевіряючи, чи нічого не забула, і на мої очі навернулися сльози. Це місце стало моїм домом... Якими б нестерпними не були дні тут, я буду сумувати за ними. За галасливою нечистю, прискіпливими викладачами, цікавими заняттями та навіть за ректоркою. Так-так, навіть за нею...  

Залишивши на ліжку Софії прощальний лист, я вже розвернулася, щоб піти, але наштовхнулася на чоловіче тіло.  

По шкірі пробігли холодні мурашки від цілісінької безодні у блакитних очах навпроти. 

Як він так тихо підкрався? 

— Уже нас покидаєш? — посміхнувся Танатос, притримуючи мене за плечі. — Навіть не попрощаєшся? 

— Я... — запнулась, опустивши погляд додолу. — Ти... Ви... 

Танатос відійшов на крок, і мені стало легше дихати. 

— Не бійся, Орисю, я не вбиваю нечисть, я її рятую. — Він подивився на мою шию, де ще нещодавно виднілося татуювання, і посмішка зійшла з його губ. — Мені було цікаво погратися з тією, кого Молох вважає своєю судженою. Дослідити тебе. З'ясувати, що в тобі такого особливого, що сам король підійнявся з пекла, аби деякий час погратись у студента. 

— З’ясували? — мій голос зараз здавався карканням підбитої ворони. 

— Так, — повів плечима Танатос. — Абсолютно нічого. Ти звичайна відьма. Але кохання підступна змія, їй байдуже в кого встромляти свої ікла. 

— Тому ви начаклували мені те татуювання? 

Він засміявся. 

— Воно тобі ніяк не загрожувало, а ти так тряслася з ним, наче в тебе пухлину в мозку виявили. Це, як ти кажеш, татуювання, насправді досить могутні демонські чари, що багато століть не дозволяли мені виконувати свої прямі обов’язки. 

— Що за обов’язки? — наважилася запитати, шумно ковтнувши. 

— Душі, Орисю. Я переправляю на той світ душі нечисті. — Очі Танатоса зблиснули багряним. — Твоя подруга Меліса не може віднестись саме через моє ув’язнення. Коли ключик провернеться у замку, я нарешті стану вільним і допоможу їй звільнитись. 

Я насупила брови. 

— Хто навів на вас ці чари та до чого тут прокляття, про яке говорила Меліса? І чому вона відчувала, що її матері загрожувала якась небезпека? 

— У тебе та-ак багато запитань, — закотив він очі та посміхнувся. — Демони, — ліниво махнув рукою. — Згуртувалися проти мене, як гієни, бо я не дозволяв забирати стільки душ нечисті, скільки їм було необхідно. І прокляття це не прокляття зовсім, а замасковане під нього заклинання, що пробуджує мене від сну. Мої послідовниці — відьми древнього культу Еб’є, тривалий час підбирали конкретні символи, артефакти та зілля, щоб мене звільнити. Останній із них це вдалося найкраще. Вона вивела потрібну формулу, але чомусь довго зволікала. Напевно, боялася випалити свою душу, — Танатос хмикнув. — Тоді аркуш із заклинанням знайшла її донька та використала в цій академії. Насправді лише Богу могло так пощастити — це найкраще з тих місць, де б я міг пробудитись. А щодо Ясміни... можеш не хвилюватися. Вона почала перебудовувати академію на свій лад, чим розворушила осине гніздо. Душі губилися в цих нових стінах, і якщо вона продовжуватиме це робити й надалі, навіть я не зможу їх звідси визволити. Я навідувався до неї в образі її молодшої доньки, намагався переконати зупинитись, але ця відьма неприступна фортеця. 

— А Молох?  

— А що Молох? — Танатос скривився. — Його серед тієї зграї демонів, що мене полонили, не було. Але я все ж мав перестрахуватися, тому поставив на твоє тіло тавро — хибний ключ.  

— Що буде з Дмитром? — Я міцніше перехопила ручку своєї валізи, очікуючи його відповіді. 

— Він помре. — Бог Смерті відкрито поглянув мені у вічі та криво посміхнувся, наче бачив мене наскрізь. — Адже ти саме цього хочеш, правда? Щоб він поплатився за свої вчинки? Не хвилюйся, чаклун отримає те, на що заслуговує. — Танатос на мить заплющив очі, немовби до чогось прислухався, а потім на його обличчя лягли химерні тіні. — Нарешті, — вигукнув він і позадкував до дверей. — Прощайтеся, дівчата, у вас є трохи часу. 

Тіло Танатоса розчинилось у хмарці темряви, натомість на його місці виникла Меліса. Її очі замерехтіли передчуттям, і вона накинулася на мене з обіймами. Я здригнулася, спочатку не повірила, що справді відчувала її дотик, міцність рук на шиї та легкий вітерець подиху на шкірі. 

— Дякую за те, що врятувала мене, — прошепотіла Меліса мені на вухо. Я накрила долонями її спину та притиснула до себе дужче, розчиняючись у цій ніжності. 

— Я не зробила нічого такого, за щоб ти мусила мені дякувати, — сказала здавлено. По щоках потекли струмочки сліз. 

— Ти витягнула мене з темряви, — вона шморгнула носом та відсторонилася, зазираючи мені в очі. — Хіба забула нашу розмову? Ти змусила мене знову відчути себе живою. Завдяки тобі я побачила Софію і навіть маму, яку раніше терпіти не могла. Так, Орисю, ти мене врятувала. 

Я засміялася крізь сльози та провела рукою по її плечу, крижаному та оксамитовому на дотик.  

— Прощавай, Мелісо. Ти найкраща помилка у ритуалі, яка зі мною ставалась. 

Відьма коротко всміхнулася, простягнула до мене долоню, аби стерти сльозу зі щоки, але її рука раптово стала прозорою, ледве видимою, а згодом Меліса повністю зникла. 

Чорні лапки павука застукотіли по поверхні столу. Мить — і мій фамільяр вистрибнув мені на плече. 

— Ідемо? — запитало Страхопудало. 

— Ідемо. 

*** 

Ясміна Володимирівна змахнула руками в повітрі, і перед нами відкрився портал. Усередині багряного кола замерехтіли вогники. 

Я швидко їй подякувала та, вхопивши валізу, попрямувала до порталу. Ректорка зробила випад та зімкнула пальці на моєму зап’ястку, змушуючи зупинитись. Її темні очі прискіпливо розглядали мене з ніг до голови. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍