Вікторія Вецька - Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька

— А чому б ні! Я ніколи не хрестила дітей, — відповіла вона з посмішкою.

— Тоді будеш на пару з моїм Максом, — відповіла я, відчуваючи, як серце наповнюється радістю від цієї несподіваної пропозиції.

— Слухай, а Макс має дівчину? — запитала подруга.

— Поки ні, він занадто перебірливий, — промовила я, помітивши, як її очі загорілися цікавістю.

— Добре, зараз напишу тобі направлення на аналізи, і підеш, — мовила Марта, швидко виводячи букви на клаптику паперу.

— До речі, в брата сьогодні день народження, буде вечірка, і ти можеш прийти, заодно познайомишся з ним, — запропонувала я.

— Але як я туди піду без запрошення?

— Я напишу тобі адресу, скажу брату, що ти від мене, і все буде добре, — посміхнулася я, піднімаючись з крісла.

— Ну добре, а з результатами аналізів підеш до ведучого гінеколога, — додала Марта, даючи мені направлення.

— Знаю! — відповіла я, виходячи з кабінету з легкістю на серці та впевненістю у завтрашньому дні.

Після всіх процедур, свіже повітря наповнило мої легені, коли я залишила лікарню, відчуваючи, як з кожним кроком моя впевненість лише зростала. Я усвідомлювала, що попереду чекало ще багато викликів, але любов і підтримка моїх близьких допоможуть мені пройти через усе. Я нарешті приїхала додому, відчуваючи втому, яка нависала над мною, немов важка ковдра. Хотілося просто лягти на ліжко і зануритися в забуття, але мене зустрів Ілля, і його присутність раптом викликала напругу в повітрі.

— Де ти була? — запитав він з підозрою.

— А з яких пір тебе почало цікавити, де я була? — відповіла я, відчуваючи несподіване здивування.

— З тих пір як у місті з’явився цей Назар, — холодно промовив Ілля, його очі блищали ревністю.

— А он ти про що! Не бійся, я його ще не бачила, і ми навіть не пересікалися, — сказала я, йдучи до вітальні, де зручно сіла на диван.

— Гаразд, а то як тільки я дізнаюся, що ти з цим Назаром, ти пожалкуєш, — промовив Ілля, його голос був наповнений загрозою.

— Ці твої залякування і маніпуляції на мене більше не діють, — рішуче відповіла я, намагаючись не звертати на нього уваги.

— Соломіє, якщо ти думаєш, що я жартую, то ти глибоко помиляєшся! — крикнув він, підходячи ближче.

Я промовчала, адже тепер я нікого не боюся, і ніхто немає право впливати на моє життя так, як я не хочу, тож з Іллею я ще розбирався. Вирішивши піти, Ілля схопив мене, охопив своїми руками і поцілував. Я намагалася відштовхнути його, не піддаватись його натиску, але він міцно тримав мене. Його поцілунки були такими п’янкими, що від них паморочилося в голові, але все ж я відштовхнула його і вийшла з дому.

Повітря назовні було прохолодним, і кожен подих наповнював мене ясністю та рішучістю. Я йшла вулицями, відчуваючи, як серце билося все швидше, але з кожним кроком напруга спадала. Замість неї з’явилося відчуття свободи і незалежності, яке я так довго прагнула. Я знала, що попереду чекало ще багато випробувань, але з тієї хвилини я вирішила більше не дозволяти нікому керувати моїм життям.

Гуляючи по парку, я дійшла до нашого улюбленого місця з Назаром біля річки. Сівши на лавку, я дивилася на воду, спогади про ті часи наповнювали мене теплом і сумом водночас. «Який же тоді був хороший час, шкода, що він більше не повернеться. Але я обіцяю тобі, моя маленька, колись ти обов’язково познайомишся зі своїм рідним татусем, хоча я навіть не знаю, чи зрадіє він твоїй появі. Адже, коли я пропонувала завести дитину, одружитися — він не хотів, бо був не готовий і занадто молодим, а я дуже тебе хотіла, але все чекала і чекала. А зараз у нього вже є інша.»

«Так все, Соломіє, годі тобі киснути», — промовила сама до себе, піднялася з лавки і пішла далі, намагаючись знайти спокій у прогулянці.

Через декілька годин я повернулася додому, і з полегшенням помітила, що Іллі вже не було. Видихнувши, я пішла до кухні, налила собі склянку води і сіла за стіл. Мої думки блукали, коли раптом почула, як вхідні двері відчинилися, і Ілля почав розмовляти з кимось. Виявилося, що це була його мати.

— Привіт, Соломійко! Як справи, як вагітність моєю онучку проходить? — поцікавилася Клавдія Семенівна, розплившись у своїй нещирій посмішці.

— Доброго дня, у нас все добре, — відповіла я, підтримуючи її нещирість.

— А у вас так чисто! — вигукнула Клавдія Семенівна, оглядаючи кухню.

— Так, мамо, бо до нас приходить хатня робітниця, яка прибирає, — радісно вигукнув Ілля, його голос звучав надто вдоволено.

— А я подумала, що це Соломійка, — з посмішкою промовила вона і глянула на мене дивним поглядом.

— Слухай, а ходи до мого кабінету, там і поговоримо, — запропонував Ілля, звернувшись до матері.

— Може, пізніше, я б хотіла поспілкуватися з невісткою, — відповіла жінка, сідаючи ближче до мене.

Я зітхнула, намагаючись зібратися з силами. Кожна зустріч із Клавдією Семенівною була випробуванням. Її запитання і зауваження завжди несли приховану критику.

— Розумієш, Соломійко, я просто хочу бути впевненою, що ти добре піклуєшся про мого сина і майбутню онучку, — почала вона з удаваною турботою.