Вікторія Вецька - Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька

Соломія

З самого ранку я відчула хвилювання в грудях, яке переповнювало мене з кожною секундою, коли я набирала номер братика, аби привітати його з днем народження. Він прийняв виклик миттєво, але його сонний голос зрадливо виказав, що я розбудила його.

— Доброго ранку, братику! Бажаю тобі знайти своє справжнє кохання, яке принесе тобі безмежне щастя. А ще стати успішним бізнесменом, втілити всі свої мрії в життя та завжди відчувати підтримку близьких людей. Нехай у твоєму житті буде багато яскравих моментів, приємних несподіванок і незабутніх пригод. Пам’ятай, що ти завжди можеш розраховувати на мене. Справжня дружба та підтримка — це те, що робить наше життя повним та гармонійним, — промовила я з теплом у голосі.

— Щиро дякую, сестричко, а ти як? Сподіваюся, подарунок мені не підготувала, — запитав братик.

— Підготувала, а як же без нього, — впевнено відповіла.

— Ну навіщо? Це мені тепер прийдеться по нього заїжджати, чи ти сама вручиш? — буркнув ліниво брат, його голос ще відлунював сном.

— Сьогодні, мабуть, ні, бо мені потрібно до лікарні, аналізи здати, — пояснила я.

— То може тебе до лікарні відвезти, заодно і подарунок заберу, — запропонував брат, і в його голосі прозвучали веселі нотки.

— Чудова ідея, — відповіла я з радістю.

— Тоді я вже виїжджаю, чекай!

Через кілька хвилин Макс вже був біля будинку.

— Соломіє, я вже приїхав! — вигукнув брат, поки я була в кімнаті.

— Почекай, я зараз взуюся, і поїдемо! — крикнула я з кімнати, де поспішно збиралася.

— А подарунок? — запитав Макс, коли я вийшла з кімнати з порожніми руками.

— Дякую, що нагадав, бо останнім часом я така розсіяна, — посміхнулася я, і ми разом засміялися, відчуваючи те й самий непохитний зв’язок, який з’єднував нас з дитинства.

Я пішла до кімнати, взяла маленьку чорну коробочку з бантиком і винесла її Максиму.

— З днем народження, братику! А мама тебе вже привітала? — з усмішкою вручила я коробочку Максу.

— Не знаю. Батько дзвонив, а матері, напевно, як завжди байдуже на мене, — насупивши брови, відповів він.

— Батько? Я думала, він тобі не зателефонує, адже у вас стосунки не дуже. А мамі не байдуже, вона завжди питає мене, як ти, як твої справи, — почала я захищати маму, бо сподівалася, що брат колись зможе з нею помиритися.

— Стосунки хоч і не дуже, але він подзвонив одразу після тебе. Навіть дивуюся, як не забув. А про матір я не хочу говорити, у неї своє життя, у мене своє, — відповів брат з деяким смутком.

— Зрозуміло, але я б хотіла, щоб ти налагодив стосунки з мамою.

— Ні, і це не обговорюється, — твердо заявив брат.

Я сіла на стілець і почала взуватися. Побачивши, як мені важко, брат підійшов ближче.

— Ти не проти, якщо я допоможу тобі? — запитав він, присівши поруч.

— Звісно ні, я буду тільки рада, — посміхнулася я.

Максим обережно та ніжно взув мене, а я спостерігала за ним з вдячністю і теплом. Через кілька хвилин все було готово, і брат взяв коробочку з подарунком, щоб її відкрити.

— Сестричко, ти серйозно? Навіщо ти так витрачалася? Могла щось простіше купити, — радісно вимовив він, побачивши вміст.

— Ти ж хотів годинник з гравіюванням, ось я і вирішила подарувати тобі його.

— Дякую, сонечко! — вигукнув брат і обійняв мене міцно, наповнюючи мене відчуттям непохитної любові та підтримки.

Його обійми були теплі й ніжні, і в той момент весь світ здався мені затишним і безпечним. Я відчула, як між нами пройшла невидима хвиля тепла, яка зблизила нас ще більше. Ті хвилини обіймів наповнили мене радістю, і я знала, що наш зв’язок є невід’ємною частиною мого життя. В його обіймах я відчувала всю ту любов, яка наповнювали мене силою рухатися вперед, йти назустріч щастю, що чекало мене поряд з донечкою, де не буде Іллі, батька. Я вже давно не чекала від Іллі чогось хорошого, а пробачення така людина ніколи не попросить, тому я насолоджуюся тим, що маю.

Братик підвіз мене до лікарні, і я попрямувала до свого сімейного лікаря, яким виявилася моя подруга Марта. Наші зустрічі завжди приносили мені не лише медичні поради, але й душевне тепло. Підійшовши до кабінету Марти, я ввічливо постукала і увійшла.

— Можна? — запитала я з посмішкою.

— Звичайно, заходь. Як ти? — поцікавилася Марта, відводячи погляд від своїх паперів і подарувавши мені доброзичливу усмішку.

— Нормально, прийшла здавати аналіз на глюкозу. А ти мого гінеколога не бачила? Вона на місці? — запитала я, сівши на зручний стільчик біля її столу.

— Не бачила, вона, напевно, як завжди запізнюється. Тобі направлення потрібно? — з легкою ноткою гумору в голосі відповіла Марта.

— Так, якщо можна.

— Давай випишу і підеш спокійно, — сказала вона, підписуючи документ.

— Слухай, а ти вже вибрала собі кумів? — запитала вона раптово, її очі заблищали цікавістю.

— Поки тільки одну пару. А що, ти хочеш бути моєю кумою? — здивовано запитала я, не приховуючи захоплення.