Вікторія Вецька - Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька

Вони кохають один одного з дитинства... Але чи достатньо цього для щасливого майбутнього? Чи вистачить їхньому коханню сили встояти проти всіх перешкод, особливо проти вчинків її батька? Не завжди доля приносить тільки удачу, іноді вона викидає непередбачувані випробування, але чи зможуть вони протистояти її капризам? Боротьба за найдорожче, де кожен хоче бути переможцем. Однак, чи зможуть вони зберегти своє кохання, не втративши себе? Історію Мирослави і Максима, можете прочитати в книзі "Закохай мене в себе"

Розділ 1

Соломія

Я сиділа своїй кімнаті, заглибившись у справу свого потерпілого. Раптом, тишу в моїй кімнаті порушив стукіт у двері.

— Так, заходьте! — вигукнула, та відклала документи вбік.

До кімнати зайшов мій батько. Його жалісне обличчя відразу занепокоїло мене.

— Тату, що сталося? — стурбовано запитала я.

— Доню, на мені купа боргів, і тільки ти можеш мене врятувати, — промовив він, дивлячись мені у вічі.

— А чому тільки я? Аякже Максим? — здивовано запитала я.

— Ти знаєш, що твій брат ненавидить мене. Сумніваюся, що він зможе мені чимось допомогти, — чесно відповів батько.

—  І що я повинна зробити, щоб врятувати тебе? — запитала, і  вже відчувала щось не дуже добре.

— Ти повинна вийти заміж за Іллю! — виголосив він, голосно, наче виносив вирок.

— Ти зараз знущаєшся з мене? — не могла повірити я в його слова.

— Доню, Ілля з багатої родини, і твій шлюб з ним зможе покрити всі мої борги, — сказав батько, обійнявши мене за плече.

— Але ж ти знав, що я будувала стосунки Назаром! Ми кохали одне одного і завжди будемо кохати! — вигукнула, підкреслюючи свої слова.

— Ти хочеш бачити батька живим?

— Так!

— Тоді ти повинна вийти заміж за Іллю! — наполягав він, з кожним словом все рішучіше.

— Але як же Назар? Моє майбутнє з ним? Невже ти так просто обірвеш його? — промовила я тримаючи серйозний вираз обличчя.

Моє серце стискалося від розпачу. Чи змогла б я принести в жертву своє щастя заради порятунку батька? Боротися за своє кохання або підкоритися долі? Кожне рішення здавалося нестерпним, і кожен вибір — фатальним. Я відчувала, як всередині мене наростала хвиля гніву і відчаю. Не могло бути, що це все відбувається насправді. Замість відповідати, я мовчки встала і підійшла до вікна, намагаючись зібрати докупи думки.

— Доню, — промовив батько, — я розумію, що попросив в тебе неймовірне, але я у безвиході.

— Тату, ти навіть не уявляєш, що попросив від мене? — звернулася до нього, мої очі спалахнули обуренням. — Як ти можеш так легко віддати мене людині, яку я навіть не кохала?

Батько глибоко зітхнув і важко сів на стілець. Його вигляд видавав втому і безнадію.

— Доню, це не лише про мене. Чи ти хотіла, щоб ми втратили все, включаючи будинок та бізнес?

Мої руки тремтіли, а в голові роїлися думки. Назар. Ми мріяли про спільне майбутнє, про наші подорожі та будинок на узбережжі моря. І тепер все це руйнувалося під натиском жорстокої реальності.

— А що, якщо я відмовлюся? — голос мій тремтів, але я намагалася тримати себе в руках.

Батько мовчав, його очі були повні відчаю.

— Тоді мені кінець, — нарешті прошепотів він, не підіймаючи очей.

Моя душа боролася між коханням та обов’язком допомогти батькові. Мія ти сильна, ти з усім впораєшся,» — повторювала я собі, намагаючись заспокоїтися. Я глянула на батька. Він терпляче чекав моєї відповіді, якої я поки не мала.

У цю мить я відчула гостру відсутність брата. Макс завжди вмів дати слушну пораду. Я була впевнена, що він порадив би залишитися з Назаром і не йти на поводу у батька. Але це було так складно. Особливо тепер, коли я нарешті досягла батьківської любові і не могла її втратити. Серце моє краялося від болю. Поглядаючи у вікно, я намагалася зібрати докупи думки. Здавалося, що світ довкола затих, чекаючи на моє рішення. Я встала і підійшла до дзеркала, дивлячись на своє відображення. В моїх очах відбивалася боротьба між обов’язком і коханням.

Раптом у голові промайнула думка. Я вийшла з кімнати і пішла до вітальні, де на дивані сидів батько, втупившись у підлогу. Його вигляд був настільки пригніченим, що в грудях аж защеміло.

— Я могла б поговорити з Назаром і ми разом щось би вирішили, — сказала я, намагаючись приховати біль у голосі.

Батько підняв голову і подивився на мене з надією. Його очі блищали.

— Дякую, доню. Я знаю, що попросив у тебе неможливого, але це єдиний вихід, який я бачу.

Моє рішення чекало на мене, і я мусила його прийняти. Вдихнувши глибоко повітря в легені, я підвелася, відчуваючи тремтіння в ногах, і вийшла з кімнати. Вирішивши піти до Назара, я знала, що нам потрібно поговорити. Я повинна була бути з ним чесною, якою б болючою не була правда. Дорога до парку, де ми часто зустрічалися, здавалася нескінченною. Кожен крок відгукувався в моєму серці, що билося як ніколи швидко. Я намагалася зібрати докупи свої думки, підбирала слова, щоб пояснити Назарові ситуацію. Здавалося, що кожне слово важить тони, і я боялася, що вони зламають мене. Нарешті, його обличчя з’явилося на горизонті, і я відчула, як моє серце трохи заспокоїлося. Його присутність завжди давала мені силу, і я прискорила крок, наче той спокій був єдиною рятівною ниткою в морі безнадії.

— Назаре, — мій голос здригнувся, коли я наблизилася до нього, — нам потрібно поговорити.

Він відразу помітив мій тривожний вигляд і нахмурився, обережно взявши мене за руки.

— Що сталося, Міє? — запитав він, його голос був м’яким, але сповнений занепокоєння.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍