Майкл МакКланг - Пропала злодійка, Майкл МакКланг

стельмаху з Веретена, але витримати ще одну дискусію про те, де вона зараз, було понад мої сили. Тож я обрав іншого, більш-менш навмання, з пів десятка, що були в околиці, переплатив за дводенну оренду фургона і двох коняк, щоб його тягнути, і вніс заставу, щоб позбутися кучера, який прикладався до воза. Крейда сів за віжки. Я направив його на ринок біля Воріт Зрадника, ми зупинилися в найбільшій м‘ясній крамниці, яку я тільки знав, де я купив пів десятка свинячих тушок, з яких зцідили кров, але інакше цілих. Ми почекали поки вони на моє прохання вирізали в них серця і запакували їх окремо. Без доплати мені докинули змащену воском полотняну торбу на серця і косий погляд.

Марл відпросився, щоб швиденько оглянути ринок і знайти щось і принести в садибу на вечерю, а Крейда вирішив піти з ним. Кіль сидів на задку фургона і роззирався. Його голова невпинно крутилася. Ринок біля Воріт Зрадника був галасливим, бурхливим і дуже людним.

Поки ми чекали, я штурхнув його під бік, щоб привернути увагу.

-- Як тобі Люсерніс? – запитав я.

-- Я ніколи не бачив стільки людей. Белларіус велелюдний, але доволі швидко ти знаєш там кожне обличчя. Тут? Неможливо. Скільки людей живе в місті?

-- Не знаю, чесно. Якби я мав вгадувати, то щонайменше пів мільйона.

Він тихо присвиснув.

-- Тут легко заблудитися, -- промовив він, пильно вдивляючись навпроти нас, на молоду, гарненьку торговку рибою з бездоганною шкірою лимонного кольору, яка голосно і щиро сміялася, торгуючись з покупцями.

-- І не кажи, мій юний друже.

 

#

Тоді ми повернулися в садибу і завантажили клітку з Півмісяцем на фургон. Від запаху свинячої крові він відразу прокинувся і я загнав його назад у заціпеніння. Довелося попотіти. Я б волів відвезти Півмісяця і туші окремо, але логістика не вартувала таких зусиль. Тож я їхав позаду, сидячи на клітці, щоб підтримувати прямий зв‘язок з породженням тріщини, і щоб не замастити нічого, крім черевиків у калюжі крові, що повільно розросталася. Звісно, зі свиней спустили кров, але неможливо вицідити все до останньої краплини.

Я вигукував Крейді куди їхати, він виявився більш ніж компетентним візником і до півдня ми перетнули Доньчин Міст і котилися курною дорогою до місця, де я колись жив.

-- Горм на паличці, -- Кіль різко встав, вдивляючись в поля, що оточували нас. – Це все йобані трупи. Вони повсюди!

Крейда і Марл теж були вражені, хоча й не виразили цього вголос.

-- Це – могильники, -- сказав я їм. – Або якщо ви волієте барвисті описи, поля смерті. Трупи поверх трупів поверх невідомих кісток. Вони дуже старі, ці поля. Старші ніж пам‘ятає більшість Люсернійців.

-- Вони що, не вірять в поховання мертвих? Чи спалення їх?

-- Поховання, так. Кремація, ніколи. Пам‘ятаєте велетенську споруду з білими стінами, яку ми минули перед мостом? Це єдиний цвинтар в Люсернісі. Хоча він великий, та все одно замалий. Бідні туди ніколи не потрапляють. Забутих усувають, щоб звільнити місце.

-- Божевілля якесь, -- пробурмотів Кіль. – Це місто божевільне.

-- Та ні. Звісно, з мертвими вони поводяться трохи дивакувато, але на це в них є свої причини. В інших відношеннях Люсернійці не більше божевільні ніж будь-хто.

-- Божевільні, як коробка жаб, що танцюють джигу, -- наполягав Кіль.

-- Божевільніші, ніж ті, що живуть на схилі гори? -- поцікавився я, посміхаючись.

-- Принаймні, там пейзаж значно кращий ніж оце.

-- Факт, -- признав я.

Невдовзі ми прибули до залишків мого колишнього дому. До межі моєї землі під‘їхала карета. Я підозрював, що Клюге буде чекати на мене, і виявилося, що я мав рацію, коли з карети, що зупинилася, вийшов саме він.

-- Командувач Клюге. Якби я знав, що ти приїдеш до мене в гості, то принаймні прихопив би для тебе крісло.

-- Магу, -- відповів він, ігноруючи інших. – Що в клітці?

-- Ти чекав весь день, щоб поставити це запитання? Чому не запитав раніше?

-- Раніше це не мало для мене значення. Тепер має.

-- Що за цей час змінилося?

-- Твоя позиція змінилася, Хольгрене Анградо. Зі здібного мага і дрібного злодюжки ти перетворився в спеціального радника самого лорда губернатора.

-- По-перше, так трапилося, що я ще не радник. По-друге, мої ймовірні крадіжки ніколи не були дрібними. По-третє, якщо я всього лиш здібний маг, то який тоді ти? І останнє, що це все має спільного з тим, що знаходиться в клітці?

-- Тобі не можна довіряти. Ти злочинець і судячи з твоїх дій в Белларіусі, анархіст. Сама думка, що тебе легітимізує лорд губернатор, мене вкрай турбує. Я стану твоєю тінню, Анградо. Я буду перевіряти кожен твій крок, ретельно вивчати все, що ти робиш, все, що має відношення до тебе. І почну я з того, що огляну, що в тебе в клітці.

Тоді, одна за одною, я зрозумів три речі. По-перше, коли Клюге привіз мене до палацу, то очікував, що Морно мене якось покарає. І хоча він мене покарав, Клюге просто не міг не бачити все, що трапилося, в протилежному світлі.

По-друге, в своїй власній голові, Клюге в першу чергу був представником закону. Те, що він маг, було на далекому другому місці, і це здивувало мене. Буквально кожен маг, якого я зустрічав, визначав себе за своєю силою.

І останнє, я розумів, що Клюге відчував до мене глибоку неприязнь, як особисту, так і професійну. Він буде колючкою в моєму боці, допоки в мене буде бік, в який можна цю колючку загнати.

Я подивився навколо.

-- Де твої констеблі, командувачу?