Джоан Роулінг - Кувала Зозуля, Джоан Роулінг

class="p">Думаєш я тобі нічо не зроблю а я зроблю засранцю я по тебе прийду я тобі довіряв а ти отак зі мною. Я тобі прутня твого поганого відірву і в горлянку запхаю. Вдависся власним прутнем коли я з тобою закінчу тебе рідна мама не впізнає. Я тебе бля уб’ю Страйк ти лайно

— Хороший сьогодні день.

— Та ви тільки прочитайте це! Я вас прошу!

Був ранок понеділка, і Страйк тільки-но повернувся з залитої сонцем вулиці, куди виходив покурити і де потеревенив з дівчиною з сусідньої музичної крамниці. Волосся Робін знову було розпущене; вочевидь, співбесід вона сьогодні не мала. Цей висновок, а також сила сонячного світла після дощу підняли Страйкові настрій. Але Робін, яка стояла за своїм столом, тримаючи в руках рожевий конверт зі звичними кошенятами, вигляд мала стривожений.

— Що — він знову за своє?

Страйк узяв листа і прочитав його, широко всміхаючись.

— Не розумію, чому ви не звернетеся до поліції,— мовила Робін.— Він тут таке вам зібрався заподіяти...

— Просто покладіть до інших,— недбало сказав Страйк, відкинув листа і заходився переглядати решту пошти.

— Ну, це ще не все,— промовила Робін, яку подібне ставлення явно зачепило.— Щойно дзвонили з «Тимчасових рішень».

— Так, і що хотіли?

— Питали мене,— відповіла Робін.— Вони явно підозрюють, що я досі тут.

— І що ви їм сказали?

— Прикинулася іншою дівчиною.

— Оце ви швидко зметикували. Як назвалися?

— Сказала, що мене звати Аннабель.

— Якщо треба швидко вигадати фальшиве ім’я, люди, як правило, називаються іменем на «А», ви знали?

— А якщо вони пришлють когось сюди перевірити?

— І що?

— Так гроші вони тоді вимагатимуть у вас, не у мене! Вони спробують витрусити з вас комісію за те, що знайшли вам секретаря!

Страйк усміхнувся, потішений її щирим занепокоєнням через те, що йому, може, доведеться платити, коли грошей немає. Він думав попросити її знову подзвонити в офіс Фреді Бестиґі, а ще почати шукати в телефонному довіднику тітоньку Рошель Оніфаде з Кілбурна.

Натомість він сказав:

— Так, тоді не будемо тут сидіти. Я сьогодні вранці, перед зустріччю з Бристоу, планував зайти в одне місце — «Вашті». Може, природніше буде, якщо піду з вами удвох.

— «Вашті»? Отой дорогий бутик? — одразу зрозуміла Робін.

— Так. А ви його знаєте?

Прийшла черга Робін усміхатися. Вона читала про цей бутик у журналах: він утілював для неї лондонський гламур; місце, де редактори модних видань купували казковий одяг і показували його читачам на глянцевих сторінках; ті речі коштували, як зарплатня Робін за півроку.

— Знаю такий,— підтвердила вона.

Страйк узяв її тренч і простягнув їй.

— Прикинемося, ніби ви — моя сестра Аннабель. Допомагатимете мені обрати подарунок для дружини...

— А що з цим чоловіком, який вам зичить смерті? — спитала Робін, коли вони вже сиділи поруч у метро.— Хто він?

Вона стримувала цікавість щодо Джонні Рокбі, і щодо чорнявої красуні, яка вибігла зі Страйкового офісу в її перший робочий день, і щодо розкладачки, про яку обоє уникали говорити; але розпитувати про погрози було точно цілком нормально. Врешті-решт, то їй доводилося розрізати рожеві конверти і читати гидкі жорстокі фантазії, нашкрябані між веселими кошенятами. Страйк у ті листи навіть не зазирав.

— Його звати Браян Мазере,— пояснив Страйк.— Прийшов до мене минулого червня, бо думав, що його жінка спить з іншими чоловіками. Хотів простежити за нею, тож я і слідкував протягом місяця. Цілком звичайна жінка: негарна, неохайна, з поганою завивкою; працювала у фінансовому відділі великої крамниці килимів. Цілі дні сиділа у крихітному вбогому офісі з трьома колегами, теж жінками, щочетверга ходила грати в бінго, по п’ятницях скуповувалася у «Теско», а по суботах ходила з чоловіком до Ротарі-клубу.

— І коли, на його думку, вона встигала спати з іншими? — спитала Робін.

У непрозорому темному склі коливалися їхні віддзеркалення; Робін, з якої жорстке світло у вагоні висотало всі кольори, здавалася старшою, але ніби ефемерною, а Страйк — грубішим, потворнішим.

— По четвергах.

— Вона справді з кимсь спала?

— Ні, вона справді грала у бінго з подружкою Меґі, але в усі чотири четверги, що я за нею спостерігав, вона спеціально поверталася додому пізно. Попрощавшись із Меґі, вона поверталася манівцями. Одного вечора вона зайшла до пабу і сама-одна пила там томатний сік — сиділа в кутку з несмілим виглядом. Іншого вечора просто сорок п’ять хвилин сиділа у машині на розі їхньої вулиці й тільки тоді поїхала додому.

— Навіщо? — спитала Робін. Поїзд гучно торохкотів по довгому тунелю.

— Оце і є питання, правда? Щось доводила? Намагалася його розворушити? Дражнила? Мучила? Хотіла вдихнути дрібку життя у нудний шлюб? Щочетверга трішки запізнювалася — без пояснень. Він такий трохи параноїдальний, тож проковтнув наживку. Просто божеволів з того. Був певний, що раз на тиждень вона зустрічається з коханцем, а подруга Меґі їх прикриває. Намагався сам за нею стежити, але вирішив, що вона ходила на бінго спеціально, бо помітила, що він шпигує.

— І ви сказали йому правду?

— Так, сказав. Він мені не повірив. Страшенно розлютився, почав кричати, мовляв, весь світ змовився проти нього. Відмовився платити за рахунком. Я боявся, що врешті-решт він покалічить свою жінку, тому подзвонив їй і повідомив, що її чоловік найняв мене за нею стежити й ось-ось дійде до краю. Задля власної безпеки їй слід було обережніше його дражнити. Вона нічого не сказала, просто повісила слухавку. Виявилося, що він регулярно перевіряє її мобільний. Він побачив мій номер і дійшов очевидного висновку.

— Що ви їй вибовкали, що він найняв вас стежити?

— Ні. Що її чари здолали мене, і я став її новим коханцем.

Робін притиснула долоню до вуст. Страйк розсміявся.

— У вас усі клієнти трохи не при собі? — спитала Робін, коли змогла відняти долоню від обличчя.

— Він хворий, але зазвичай це люди у стресових ситуаціях.

— Я просто думала про Джона Бристоу,— вагаючись, мовила Робін.— Його дівчина вважає, що він сам себе ввів ув оману. А ви припустили, що він трохи.. ну... так? — спитала вона.— Ми чули,— додала вона засоромлено,— крізь двері. Щось про диванних психологів.

— Було,— погодився Страйк.— Ну... мабуть, я змінив свою думку.

— Тобто? — спитала Робін, широко розчахнувши чисті сіро-блакитні очі. Потяг сповільнювався; за вікнами пролітали