Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

окови. Зранку ж пішов цар відвідати хворого патріярха Павла, бо при смерті був, і розповів йому все про Папу Мартина. Павло ж, важко застогнавши й до стіни обернувшись, сказав: «Горе мені, і це додалося до осуду мого». Спитав його цар, чому говорить так. І відповів патріярх: «Хіба мала, пане, мука, щоб Папа терпів таку?» І, заклинаючи, просив царя, аби перестав кривдити Папу. Через вісім днів, коли помер патріярх Павло, посланий був від царя Демостен-нотарій з иншими знатними мужами в темницю Діомидову до святого Мартина. Вони, увійшовши, сказали: «Владика наш цар говорить тобі: «Ось в якій славі був, в яке безчестя прийшов, у безчесті тому ніхто тобі не винен, лише ти сам». А святіший Папа нічого ж не відповідав, до Бога очі звів, сказав: «Слава і дяка за все єдиному Цареві безсмертному». І питали святого про Пирра, який раніше був патріярхом, чи вільною волею своєю, коли був у Римі, відрікся своєї монотелітської віри, і як Теодор, Папа, який раніше був, прийняв його? Святий же Мартин розповів їм усе про Пирра детально: що, вільною волею до Риму прийшовши, подав на хартії своє відречення від неправедної віри, хоч і знову після того на попереднє зловір'я повернувся. І що Папа Теодор чесно прийняв його як єпископа і всім потрібним задовільнив. На кінець святий промовив до них: «Ось я в руках ваших, робіть зі мною, що хочете, як же Бог дав вам. Знайте ж точно, що якщо й на частини розшматуєте мене, до Константинопольської церкви, допоки вона перебуває у зловір'ї, не приєднаюся. Випробуйте і побачите, яка благодать Божа в рабах Божих». Те чувши, посланці повернулися до царя, дивуючись великодушності й небоязливому серцю святого, що мук і смерті не страшиться. Пробув же святий у темниці Діомидовій вісімдесят п'ять днів, прийшов Саголива-нотарій до святого, кажучи: «Наказано мені взяти тебе звідси у дім свій, а потім кудись посланий будеш». Питав же святий, куди має бути посланий і на яке місце, але той не хотів розповісти. І сказав преподобний: «Залиште мене тут у в'язниці аж до тої години, коли маєте мене кудись послати». І пішов нотарій. Заходило сонце. Блаженний Мартин Папа сказав до своїх співв'язнів: «Підійдіть, брати, і даймо один одному останнє цілування, бо зараз прийде той, що хоче мене звідси забрати». Прощалися з плачем, а святий з веселим лицем казав їм: «Не плачте, але більше радійте зі мною, радіючим, бо у вигнання йду за правовір'я». Після цього прийшов знову вищезгаданий нотарій і, взявши святого, повів. Усі ж, що були у в'язниці, невтішно ридали через розлуку з ним. І посадили святого в корабель і у вигнання відіслали в Херсонес, де голодом, скрутою і всіляких потреб нестачею морений, через два роки до Господа відійшов. Святе ж його тіло поховане було поза градом Херсонесом, у церкві Пресвятої Богородиці, названої Влахернською. І був гріб його славний, бо багатьом і різним хворим зцілення подавалося молитвами його святими благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава навіки. Амінь.

У той самий день страждання тисячі святих мучеників й Азата-скопця, у Персії за царювання Саворія у дні Страстей Спасителевих і Воскресення Христового убитих.

І святого мученика Ардаліона, у час Максиміяна-царя у вогні за Христа спаленого.

У той самий день страждання святих мучеників литовських Антонія, Йоана і Євстафія, які у Вільні постраждали

Ці святі мученики були із града литовського Вільна, за нечестивим тоді звичаєм — поклонники вогню, як же й инші краю того люди. Антоній-бо та Йоан братами були по крові, з усієї душі християнське благочестя полюбили. Коли Несор до Литви прийшов, від нього божественне прийняли хрещення, у ньому ж старший літами Йоаном наречений був, а той, що по ньому, — Антонієм іменований. І провадили після хрещення життя, як християнам годилося. Служили ж князю литовському Ольґерду і таїли перед ним християнську свою віру, проте не змогли втаїти, бо відрізнялися від инших зміненим уставом свого життя і звичаю. Не хотіли-бо вже на инших бути подібними, стригти так голову і бороду, як же нечестиві обстригали, ані їсти в пісні дні м'ясо, ані щось инше нечестиве, християнству супротивне, чинити. І спитав їх якось князь, чому не дотримуються литовських давніх законів. Визнали сміливо себе християнами. Князь же примушував їх, аби відреклися християнства й скуштували покладеного перед ними на трапезі м'яса. Але вони твердо стояли у християнській вірі, м'яса не хотіли скуштувати, бо тоді день був пісний. Звелів тому князь замкнути їх у в'язниці похмурій, в яку ж вони із веселістю, не як до темниці, але як на царювання, ішли, радіючи й дякуючи Богові, бо сподобилися за ім'я Його святе страждати. Коли пробули вони в темниці рік один, змалодушив Йоан, втомився від темничної скрути і мук забоявся — послав до князя прохання, щоб звільнив його з ув'язнення, обіцяв всі накази його виконати. Князь же радий був, звелів відпустити обох і до попередньої служби повернув їх. Йоан-бо зовні уподібнювався до нечестивих, чинячи за звичаями їхніми і виконуючи волю княжу, всередині в серці своєму християнства дотримувався, таємно молячись до Христа Бога, Його ж явно, через страх перед муками, не смів визнавати. Антоній же анітрохи не змінив християнського свого звичаю, але відкрито робив те, що істинному християнинові робити випадає, а Йоанові докоряв через його малодушність і боязливість і переконував його всіляко, аби прийшов до покаяння і не боявся мук, знову щоб визнав Христа відкрито. Нечестиві ж бачили Йоана, старшого брата, що у всьому підкорявся князеві, на Антонієві діла не зважали. У якийсь час, коли, як звично, обидва брати Йоан і Антоній перед князем стояли, Йоан їв дане йому м'ясо, хоч пісний день був, блаженний же Антоній не хотів скуштувати, визнаючи себе християнином, — знову через те, велінням княжим, у темниці його замкнули. А Йоана зневажали всі: християни не любили як відступника, нечестиві докоряли як непостійному, який ані батьківської давньої не зберіг віри, ані тої, що пізніше захотів, християнської, не зберіг цілою. Отямився Йоан і у своєму падінні почав каятися зі сльозами і, підійшовши до вищезгаданого пресвітера Нестора, просив його, щоб заступником за нього був до брата, аби простив йому гріх його і в спільноту свою щоб прийняв. Те чувши від пресвітера, Антоній відповів: «Не може бути в мене з ним ніякого єднання, поки спершу відкрито не