Ольга Довженко - Сюрприз Для БабІя, Ольга Довженко

– Прости мені, Лано, але ти потрібна мені! Так, я помилився, але я завдяки тобі зможу стати кращим, я стану іншим.

– Не станеш! – рішуче покивавши головою, жінка розвернулася спиною до нього. – Прощавай!

Лана впевнено ступила вперед. Молода жінка взявши Даню за руку, який стояв та чекав її на сходовому майданчику, навіть не повернув голову вбік батька.

– Лано, стій! –  кричав услід розгублений Алекс, який ніяк не міг знайти свого халата, а бігти на коридор в самих трусах не хотів, адже сусіди могли викликати для нього невідкладну допомогу. Чоловік хаотично намагався відшукати хоча б якийсь одяг, але всі речі, як на зло, наче хтось украв.

Лана ненавиділа себе за те, що повірила. Вона картала себе за те, що ледь не дала другий шанс негіднику, який не заслуговував і на перший: «А я сподівалася, що він змінився. Я так хотіла бути з ним разом! –  вертілося в її голові, коли вона крокувала вниз широкими, бетонними сходами.»

На вулиці вона наштовхнулася на Петра, який мовчки дивився на неї. Чоловік не хотів себе нав’язувати жінці, яка марила іншим. Він дійсно бажав їй щастя, і не мав права втручатися в її життя.

Лана сама підійшла до нього зі словами:

– Ти не підкинеш нас до готелю? Там лишилися наші речі.

– Так, залюбки! – посміхнувшись, Петро відчинив дверцята авто та впустив у салон жінку з сином.

По дорозі він мовчав та ненавидів себе за те, що втрутився у їхні з Алексом стосунки.

– Він знає правду про руду. – раптом почала перша розмову Лана. – Це ти йому сказав?

Поглянувши у дзеркало салону, Петро зустрівся очима з Ланою.

– Так, я не міг інакше! – спокійно відповів чоловік, пильно вдивляючись у дорогу. – Я полоскотав йому нерви, заодно й тобі, вибач! Я не знав, що так вийде!

– Ти ж не тягнув до нього чергову брюнетку для втіхи. – з гіркотою в голосі зауважила Лана та перевела погляд на вид за вікном.

Вони їхали й мовчали, мовчали вдвох про одне і те ж.

Забравши речі в готелі, Петро Олексійович завантажив їх собі в машину.

– Відвези нас, будь ласка, на вокзал! – попросила Лана, боячись зловживати добротою чоловіка.

– Добре!

Виїжджаючи з міста, Лана не одразу зрозуміла, що вокзалом попереду й не пахне. Петро, не питаючи в неї дозволу, мчав свого мерседеса по гладкій, в’юнкій трасі. Він віз Лану з сином до жінки додому, насолоджуючись останніми годинами поряд з нею.

Жінка не знала, як реагувати на вчинок Петра, але їй було тепло на серці від того, що вона відчуває себе жінкою: захищеною та слабкою. Вона дивилася на його відображені в дзеркалі очі, та бачила в них чисте, сонячне сяйво. Раптом її як струмом ударило: вона шукала чоловіка зовсім не в тому, абсолютно не там! Виявляється, її чоловік ось: він, прямо перед нею, і він справжній. Йому не треба допомагати змінюватися, постійно витягуючи за вуха з халеп та енних залежностей. Лана спостерігала, як Даня з Петром жваво обговорюють останній футбольний матч, критикуючи та розхвалюючи гравців команд-противників.

– Мамо, – тихенько прошепотів Даня. – Я хочу, щоб Петро був моїм татом!

Жінка посміхнувшись у відповідь, ніжно поцілувала сина в чоло.

Кілометри непомітно пробігали за вікнами чорного мерседеса, який віз трьох щасливих людей назустріч новому життю, про яке вони так давно мріяли, і дарма, що тривалий час робили це кожен окремо.

Кінець

 

 

Кінець

З цією книгою читають Романтична еротика 359875 Вільні стосунки з босом Ольга Вісмут 917253 Сучасний любовний роман 397920 Випадковий син для Мільярдера Аріна Громова 478214 Жіночий роман 404748 Небажана сім'я Юлія Бонд 101935 Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно