Петро Кралюк - Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк

Тію клятою водою! От за що караюсь, От за що мене, сестрички, І в Рай не пускають»[266].

Друга душа покарана, бо напоїла коня Петру І, коли він був у Батурині, прямуючи з Полтави до Москви. Третя — за те, що, будучи немовлям, посміхнулася цариці Катерині ІІ, коли та плила на галері Дніпром.

Шевченко виділяє три ключові трагічні моменти в історії України, які мали важкі наслідки. Це — Хмельниччина, що призвела до приєднання українських земель до Московщини. Вона трактується майже як найбільша трагедія України, бо всі наступні трагедії — похідні від неї. Друга трагедія — перемога Петра І у Полтавській битві, що супроводжувалася для краю страшною руїною (символом такої руїни для Шевченка стало спалення Батурина). Третя трагедія — колоніальна політика Катерини ІІ, яка мала своїм наслідком ліквідацію українських автономних інституцій.

Ще однією трійцею у містерії «Великий льох» є ворони. В українському фольклорі ці птахи часто символізують зло. Кожна з ворон репрезентує темні сили трьох націй — української, польської та російської. Українська ворона є символом запроданства, колабораціонізму. І якщо в інших душ-птахів маємо несвідоме запроданство, то в української ворони запроданство цілком свідоме. Ось що вона говорить про Хмельниччину:

«А з вольними козаками Що я виробляла? Кому я їх не наймала, Не запродавала? Та й живущі ж, проклятущі! Думала, з Богданом От-от уже поховала»[267].

Третя трійця — лірники. Їм дається така характеристика:

«Один сліпий, другий кривий, А третій горбатий. Йшли в Суботов про Богдана Мирянам співати»[268].

Із цієї характеристики випливає, що три лірники є людьми недолугими й недалекими. А їхні співи про Богдана (Хмельницького) якраз є виявом примітивного мислення та наївності.

Оповідь про трьох лірників — це сатира.

Лірники хочуть співати про Богдана, але потрапляють під гарячу руку справника, який не знайшов у розкопаному льосі Хмельницького скарбів:

«Костяки в льоху лежали І мов усміхались, Що сонечко побачили. От добро Богдана! Черепок, гниле корито Й костяки в кайданах! Якби в форменних, то добре: Вони б ще здалися...»[269]

Шевченко, ніби іронізуючи, дає зрозуміти: від «славного» Богдана, про якого збиралися співати лірники, лишилися мертвечина, черепки та гниль. Щоб зігнати злість, справник наказує побити ні в чому не винних наївних лірників. Самого ж Хмельницького зі злості він обзиває «мошенніком».

Завершується містерія «Великий льох» епілогом, у якому Шевченко, використовуючи символіку Суботова, родового помістя Хмельницького, з сумом говорить про те, що діяння гетьмана в кінцевому результаті стали бідою для України:

«Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Мир душі твоїй, Богдане! Не так воно стало; Москалики що заздріли, То все очухрали. Могили вже розривають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують Та тебе ж і лають. Що й за труди не находять! Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Украйну! За те ж тобі така й дяка. Церков-домовину Нема кому полагодить!! На тій Україні, На тій самій, що з тобою Ляха задавила! Байстрюки Єкатерини Сараною сіли. Отаке-то, Зіновію, Олексіїв друже! Ти все оддав приятелям, А їм і байдуже. Кажуть, бачиш, що все-то те Таки й було наше, Що вони тілько наймали Татарам на пашу Та полякам... Може, й справді! Нехай і так буде! Так сміються ж з України Стороннії люди!»[270]

Отже, маємо вкрай негативну концептуальну оцінку діяльності Хмельницького.

Шевченко вважав, що дії цього козацького гетьмана, за великим рахунком, були даремними. Більше того — призвели до приєднання України до Росії, що стало для українців трагедією.

Подібні різкі оцінки Хмельницького, іноді занадто емоційні, зустрічаємо в інших віршах Кобзаря. У