Андрій Гуляшки - Коштовний камінь, Андрій Гуляшки

свіжого снігу і вологого лісу, спускався з крижаних гірок і тільки шепотів різні вірші, які чомусь спадали мені на думку. Ходив у клуб ДСНМ9, малював плакати, вирізав і наліплював картинки на новорічну молодіжну агітдошку. А ввечері танцював, допомагав акторам-любителям і розмовляв до півночі з Теменужкою та Раданом.

Одного вечора ми сиділи у Радана І згадували минулі часи. Розчулившись (цьому сприяло те, що за вікном падав лапатий сніг), завели розмову про наш старий рудник, про бригаду геологів, про лаборантку і Андрія.

Як і тоді, Теменужка й зараз сиділа поруч з Раданом, усміхалась до нього і захоплювалась його словами, навіть пошепки повторювала їх.

Я сидів у кутку, за грубкою, дивився на червоні відблиски вогню і чомусь намагався не озиратись.

— І все-таки в цій історії найцікавішою постаттю е Ігнат Арсов, — сказав я. — Для мене він — справжня загадка.

— Ти в усьому бачиш загадку, — засміявся Радан. — Для тебе весь світ — таємний і незвичайний. А тимчасом таємних, незвичайних явищ немає! Все залежить від того, як ти їх розумієш і розглядаєш. Так і з цим Арсовим. Я особливо зацікавився його життям, бо, як ти знаєш, відіграв певну роль у тій події… Отож я взнав дещо, і тому на совісті в мене ніякого тягаря немає. Та навіщо порпатись у брудних речах, подивіться, який чистий, чудовий сніг на вулиці! Я пропоную пройтись до млина, згодні? Арсов був зрадником, шпигуном, агентом іноземної розвідки. Він повідомив своїх шефів про відкриття Андрія, і вони, звичайно, злякались: берил у Болгарії? Саме тільки припущення розлютило їх. І хазяїни наказали Арсову зробити все, що тільки спаде йому на думку, аби про берил ніде не говорилось і не згадувалось.

Яких заходів можна було вжити проти Андрія? Найстрашніше для чесної людини — ганьба, виставлення на посміх. Треба було зобразити його мало не божевільним, принизити в очах начальства, в очах усіх людей. Тоді він буде змушений займатись чим завгодно, тільки не шукати берил.

Довідавшись, що начальник вимагає у Андрія представити картографічний ескіз, він виготовив інший, напівбожевільний. Уночі він з допомогою «своєї» людини проник у кімнату Андрія і спритно замінив справжній ескіз фальшивим. На другий ранок Андрій, дійсно, був зганьблений.

Бригада зупиняється біля села Цвят і розпочинає роботу. Слідом за бригадою вирушають двоє працівників органів Державної безпеки.

Ви пригадуєте той липневий дощовий ранок? Шпигунський центр мав тут свою людину. Передчуваючи провал після невдачі з першою міною, цей чоловік наказує Арсову закласти ще більшу міну уповільненої дії. Вони проникли в копальню через якийсь другий, невідомий хід. Поки Арсов працював усередині, наші люди після короткої перестрілки схопили головного діяча… Між іншим, ви його, здається бачили… Пригадуєте? Він був у чоботях, резинових шахтарських чоботях. Скидався на вовка, що попав у пастку. А справжній ескіз, ескіз Андрія, знайшли в кишені Арсова, коли винесли його труп.

Ось що розповів Радан.

Ми мовчали. В кімнаті було тихо, похмуро, тільки вогонь потріскував у грубці.

Я виразно пригадав останню подію, що сталася того дощового ранку.

Геологи, нарешті, прибули. Вони кілька разів збивалися з дороги і тому запізнились. Встиг на місце події один тільки Папазов — красивий чоловік, якого я побачив у руднику.

Всі кинулись робити носилки. Лаборантка тимчасом розплющила очі — вони помутнішали, наче вкрите хмарами небо, але швидко прояснились, засяяли вологим блиском. Андрій схилився над нею, взяв її руку. Вона ледь всміхнулась до нього посинілими губами.

— Ти знайшов дорогоцінний камінь? — тихенько прошепотіла вона.

— Знайшов, — сказав Андрій і проковтнув слину.

Він з вдячністю поцілував її руку, по губах у неї пробігла майже непомітна, тиха посмішка, схожа на слабкий сонячний промінь.

Так завершилась ця «берилова» історія.

Рудник, як ви, звичайно, догадуєтесь, не міг стати туристським об'єктом, як мріяв Радан, що передбачав «прибуткове» майбутнє.

Через півгодини після того, як витягли труп Арсова, всередині копальні вибухнула міна, і тисячі тонн землі і каменю завалили центральну галерею до того місця, звідки ми вперше побачили краєчок бікфордового шнура.

Зараз Вилю Власев не подорожує по горах, не бере участі в геологічних походах, його мрія здійснилась: він начальник головної хімічної лабораторії і цілі дні проводить у своєму кабінеті серед мікроскопів, колб та спиртівок. Щовечора грає в доміно з хазяїном, потім перечитує одну-дві сторінки свого щоденника і точно о десятій годині гасить світло, одягає нічний ковпак і, спокійний, задоволений своїм життям, лягає спати.

Андрій вже більш як рік — керівник третьої геологічної бригади. Він так і не відкрив берил для промислових потреб, але кажуть, що знайшов багато нових покладів свинцю й цинку. Лоб цього молодого чоловіка поритий зморшками, очі втратили юнацький блиск, — тільки неспокійний, тривожний вогник освітлює їх зіниці, і вони сяють, ніби відшліфовані шматочки справжнього смарагда.

Два місяці тому зустрів я картографа Делчо Єнева і від нього дізнався, що Андрій вже давно не живе у директора кондитерської фабрики «Червона зірка». Він рідко приїжджає у Софію, а коли й робить це, то проводить дозвілля в гостинному домі мисливця Зюмбюлева.

Лаборантка Рашеєва — перший помічник Вилю Власева. Вона швидко видужала від кулі Арсова, та щось інше (лікарі не можуть встановити клінічними дослідженнями) невпинно роз'їдає її тендітний організм, і вона день у день сохне, наче квітка без води.

Я чув, що ізумруд не приносить щастя… Але що таке, по суті, щастя? Я не схильний до філософських міркувань, але мій практичний розум каже так: щастя — це результат зусиль кращого. Сміливі і вічні зусилля людини — осягнути дедалі радіснішу і досконалішу красу.

А я… я вивчаю ветеринарну медицину. Такій черствій, практичній і діловій людині, як я, найбільше підходить ветеринарна медицина. Адже правда?