Віктор Тимчук - Без дозволу на розслідування

— Він сам.

— Угу, — Платон Сидорович підібрав губи й часто закліпав повіками, мабуть, вагався з відповіддю. — Знаєш, лежить там одна справа про вбивство ковбасника. Прізвища не пам'ятаю. У сорок сьомому році, після грошової реформи. Злочинця не знайшов. Переглянь, може, стане в пригоді. А взагалі «мокрих» справ у нас, — показав п'ятірню, — о, на пальцях перелічиш.

— Дякую, Платоне Сидоровичу.

— Полички не береш? — Проводжав мене до хвіртки.

— Я на мотоциклі. Іншим разом.

— Заходь, Арсене, — не сказав заради ввічливості, а попросив, і я пильніше глянув на нього, ніби вперше побачив, що переді мною старий стомлений чоловік, який два роки тому поховав дружину, тепер вікував сам, серед тих своїх диктових виробів. І напевне, вони для нього єдина втіха й розрада, самозабуття, втеча від спогадів. Мені стало неприємно, що донедавна погано думав про нього.

На мене погано впливала чиясь самотня старість. Он у Березівці тітка Ніна, і в Балюка до того йшлося… Вже не з'єднати матір із Романом Гнатовичем. Коли б не я, вони б давно побралися. Мати соромилась питати в мене дозволу, навіть ніколи не розпочинала мови. А їй теж нелегко довелось у житті. Тепер пізно. Тепер заміжжя для неї ніби з примусу, мовляв, щоб вільніше почувалося в хаті молодому подружжю. Чому я раніше не переймався її долею як жінки? Не пам'ятаю, хто сказав, що діти — найбільші егоїсти.

Я взяв у чергового ключа і, не заходячи до Великошича, попрямував до архівної кімнати. Справи, що залишив на столі, вже лежали на полицях стелажа. Швидко знайшов за сорок сьомий рік. їх не дуже багато. Почав переглядати. Більшість — крадіжки зерна, цукрових буряків, макухи на олійні. Звісно, сорок сьомий рік. Я його теж пам'ятав. Ага, ось вона: «Справа про вбивство гр. Мошняка Спиридона Мокійовича». Ну-ну, що в ній?

Розгорнув. Так, наткнулися на Мошняка на вулиці Кірова о четвертій годині ранку, під парканом будинку № 28. Лежав ниць. Одягнутий у ватянку, чоботи, кашкет розсічений на потилиці. Поблизу лежав образок. При ньому знайшли: півгребінця, 983 карбованці, квитанції про прийом м'яса і більше нічого. Мешканці ближніх будинків упізнали Мошняка. Смерть настала відразу після удару чимось гострим по голові. На фотографії — непоказний чоловік. У навколишніх будинках не чули ні галасу, ні шуму. Свідчення робітників: не пив, стриманий, працював ковбасником. Недругів не мав.

Анкетні дані: народився 1892 року в Херсонській області, із селян, безпартійний, освіта чотири класи, звільнений од військової служби за станом здоров'я, подяка за роботу… Свідчення дружини Соломії Остапівни. Все загальне. Ще, зарплату того дня не отримували. І свідчення, свідчення… Навіть касирки з вокзалу і отця Серафима. Відповідь на запит із місця народження. Наймитував у поміщика Нестеровського, в двадцять п'ятому році виїхав з села. В нашому місті жив із двадцять шостого. В революції участі не брав. Батьки — бідняки, рано померли… Кедровський провів розслідування за всіма правилами. Нічого не скажеш.

Остання сторінка, палітурка папки, і… я не повірив власним очам: на мене дивився Ісус Христос! Точно такий же образок, маленький, з дитячу долоньку, як у тітки Ніни. Тільки з вибраними очима.

А вона ж розповідала… Петро Карпань вибрав йому очі, щоб не бачив бог, коли брав з мисника хліб. Ні, збіг неможливий. Я схопився бігти до Великошича і сів, щоб заспокоїтись, угамувати биття серця, спокійно помізкувати. Але ж яка удача! Яка!..

Удруге уважніше перечитав матеріали слідства. Образок лежав біля вбитого Мошняка. Дружина ніколи не бачила. Кому ж він належав: убивці чи Карпаню? І чому Мошняк опинився на вулиці Кірова, якщо мешкав на Садовій? Кірова — за нашим відділом, паралельна. А ковбасний цех — на протилежному кінці міста. Куди і до кого йшов Мошняк після роботи, опівночі? Мабуть, ці питання виникли і в Кедровського, та відповіді на них не знайшов. Тоді він не знав, чий образок. Дивно, але час знову спрацював на мою користь.

Я вирішив нічого не казати Великошичу, поки не зустрінуся з дружиною Мошняка, коли вона жива-здорова, і з тіткою Ніною. Взяв із справи образок. Як її?.. Соломія Остапівна, 1902 року народження, Харківська область.

Отож, мерщій на Садову, вісім!

Кривуляючи на мотоциклі вулицями й провулками, не переставав думати. Признатися, не віри-лось, що поталанило, що надто легко натрапив на слід, ще не визначений, але слід. До кого він приведе? І чи не обірветься неждано-негадано? Невже Карпань дезертирував і десь переховувався три роки? А чому тільки три? Чому й не досі? Теж вірне припущення. Тоді чого вони не поділили з Мошняком? Збирався виказати його? Шантажував? Далебі, вся біографія Карпаня заперечувала мої версії. Але його образок лежав у кишені. Його, безсумнівно. Отець Серафим засвідчив Кедровському, що такі продавались прочанам тільки в Київській Лаврі. А туди пішки ходила бабуня тітки Ніни.

Вирувало безліч думок і запитань, виникало десятки різних припущень, версій. А підсвідомо не міг добрати, чим керувався Великошич, коли посилав мене до Кедровського. З яких міркувань? Факти у нас на руках були однакові. А все ж не я, а він вийшов на справу Мошняка.

Вулиця Садова виправдовувала свою назву: біля кожної хати дбайливо доглянуті фруктові дерева. Гілля вгиналися від яблук та груш. Я майже її проїхав і зупинився навпроти чепурного будиночка з червоної цегли та голубими віконницями. Цегла давня, поруділа від часу. Паркан низький, з рідкими штахетами. Двоє вікон, що виходили на вулицю, запнуті темно-синіми в маках шторами. Складалося враження, що в ньому ніхто не жив. А може, справді вже нема на цьому світі дружини Мошняка?

Я з тривогою на серці постукав у двері, оббиті чорною цератою. Передусім на стукіт відгукнувся сусідський пес, а вже опісля почулося чапання. Двері відхилилися на долоню, стримувані ланцюжком, як у міських квартирах. У щілину я бачив бліду смужку лиця чи то жінки, чи чоловіка невизначеного віку. Темне око насторожено дивилося на мене.

— А, синок учительки, — пролунав жіночий голос, і дзенькнула защіпка.

Двері розчинились. Я здивовано лупав на тітку, що після смерті, дядька Морса торгувала в кіоску «Газвода», якій ми дали прізвисько Копійочка.