Жюль Верн - П'ятнадцятирічний капітан

чому. Корабель, підхоплений бурею, сильно відхилився від правильного курсу, обігнув мис Горн і з Тихого океану потрапив в Атлантичний!

Помилковою була оцінка швидкості «Пілігрима». Буря подвоїла цю швидкість.

Ось чому ані на узбережжі, ані в лісі мандрівники не побачили жодного каучукового або хінного дерева. Вони ростуть в Південній Америці, однак те місце, куди доля привела подорожніх, не було ані Атакамською рівниною, ані болівійською пампою.

Так, на галявині від них тікали жирафи, а не страуси! Дорогу через чагарник витоптали слони! Біля річки Дік наполохав бегемотів! Муха, що її зловив кузен Бенедикт, дійсно була страшною мухою цеце, від укусів якої помирають в’ючні тварини караванів. І, нарешті, щойно в темряві проричав лев! А кайданки, ланцюги, ножі дивної форми – знаряддя работорговців, а відрублені руки – руки чорних невільників.

Португалець Негоро та американець Гарріс – без сумніву, спільники.

Здогадки Діка Сенда змінилися на впевненість і, нарешті, з його вуст вирвалося жахливе:

– Африка! Екваторіальна Африка! Країна работорговців та рабів!..

Частина друга
Розділ перший. Работоргівля

Работоргівля! Всім відомо значення цього жахливого слова, якому не місце в словнику. Ганебна торгівля людьми, яку довгий час з великою вигодою для себе проводили європейські країни-володарі заоокеанських колоній, вже давно заборонена. Однак вона все ще ведеться – до того ж у великому обсязі – головно в Центральній Африці. Навіть сьогодні, всередині XIX століття, деякі держави, які називають себе християнськими, все ще не поставили свій підпис під забороною работоргівлі.

Багато хто вважає, що купівля-продаж живих людей безповоротно канула у вічність, що її більше не існує. Однак це не так і читач мусить дізнатися про це, аби підвищити його цікавість до другої частини нашої оповіді. Читач повинен знати, що в Африці все ще полюють на людину, що є ризик знелюднення усього материка лише заради того, щоб поставляти дармову робочу силу в деякі колонії. Він повинен знати, де і як відбуваються ці варварські набіги, скільки проливається при цьому крові, скільки це зумовлює грабунків та пожеж, а також хто отримує з цього прибуток.

Початок торгівлі неграми-невільниками було покладено в XV столітті і ось за яких обставин.

Вигнані з Іспанії мусульмани влаштувалися на іншому боці Гібралтарської протоки, на африканському узбережжі. Португальці, які займали в той час це узбережжя, запекло переслідували їх. Деяких втікачів було спіймано переслідувачами та відправлено до Португалії. З них зробили рабів і вони стали першими африканськими рабами в Західній Європі після початку нашої ери.

Проте, більшість полонених мусульман належали до заможних родин, які намагалися викупити їх за велику ціну. Однак португальці відмовлялися навіть від найбагатшого викупу. Куди було їм подіти іноземне золото? Вони відчували потребу в робочих руках для новонароджених колоній, скажімо прямо – руках рабів.

Не отримавши можливості викупити полонених родичів, багаті мусульмани запропонували обміняти їх на більшу кількість африканських негрів, здобути яких було дуже легко. Португальці визнали цю пропозицію вигідною та погодилися на неї. Так розпочалася торгівля рабами в Європі.

До кінця XVI століття це паскудне крамарство вже набуло широкого поширення і воно анітрохи не суперечило варварським звичаям тієї епохи. Всі держави протегували работоргівлю, вважаючи її вірним засобом швидко та надійно колонізувати свої віддаленні володінння в Новому Світі. Адже чорні раби могли жити та працювати в таких місцях, де європейці, незвичні до тропічного клімату, гинули б тисячами. Тому спеціально побудовані кораблі стали регулярно поставляти в американські колонії великі партії рабів-негрів, а статус міжнародної викликав появу на африканському узбережжі великих агентств. «Товар» коштував на своїй батьківщині недорого і приносив величезний прибуток.

Але якими б необхідними не були, з будь-якої точки зору, заморські колонії, це не виправдовувало безжальну торгівлю неграми. Багато шляхетних людей подали свій голос, протестуючи проти неї, і на захист гуманності з вимогою до європейських урядів прийняти закон про скасування рабства негрів.

У 1751 році рух за скасування рабства очолили квакери. Це відбулося в тій самій Північній Америці, де сто років потому спалахнула війна між Північчю та Півднем, наріжнем каменем якої було питання про звільнення негрів. Декілька північних штатів – Віргінія, Коннектикут, Массачусетс, Пенсільванія – оголосили про скасування рабства та надали свободу чорним невільникам, доставка яких на їхню територію коштувала їм чималих грошей.

Втім, кампанія, розпочата квакерами, не обмежувалася декількома північними штатами Нового Світу. Велика боротьба проти захисників рабства розпочалася й по інший бік Атлантичного океану. У Франції і в Англії було особливо багато прихильників цієї благородної справи. «Нехай краще загинуть колонії, аніж принцип!» – таким величним було гасло, що прозвучало в Старому Світі, і, всупереч великим політичним та економічним силам, зацікавленим у торгівлі рабами, воно переможно пронеслося над всією Європою.

Штурхануло добряче. У 1807 році Англія заборонила торгівлю рабами у своїх колоніях, а Франція наздогнала її у 1814 році. Ці дві могутні нації уклали договір про заборону работоргівлі, який було підтверджено Наполеоном під час періоду Ста днів[58].

Одначе це все було в теорії. На практиці невільницькі кораблі продовжували рейсувати морем та вивантажувати в колоніальних портах свій вантаж «чорного дерева».

Щоб покласти край цьому злу, потрібні були реальніші заходи. Сполучені Штати в 1820 році, Англія в 1824 році прирівняли работоргівлю до піратства і оголосили, що з работорговцями будуть поводитися як з піратами. Це означало, що спіймані на гарячому работорговці підлягають моментальному арешту. Франція невдовзі також долучилася до цього договору. Проте держави Південної Америки, іспанські та португальські колонії не приєдналися до акту про заборону работоргівлі. Вони продовжували торгувати чорними невільниками з великою вигодою для себе, незважаючи на те, що право на огляд кораблів отримала міжнародна спільнота. Втім, цей огляд зазвичай обмежувався перевіркою документів підозрілих суден.

Окрім того, закон про заборону работоргівлі не мав зворотньої сили. Він забороняв купувати нових рабів, однак не повернув свободи колишнім невільникам.

Першою подала приклад Англія. 14 травня 1833 вона опублікувала декларацію про звільнення всіх негрів в британських колоніях і в серпні 1838 шістсот сімдесят тисяч невільників отримали свободу.

Десять років потому, в 1848 році, Французька республіка звільнила рабів своїх колоній – двісті шістдесят тисяч негрів.

В 1859 році війна, що спалахнула в Сполучених Штатах між федералістами і конфедератами, завершила справу знищення рабства негрів і повсюдно в