Джеймс Дашнер - Випробування вогнем

— Ну… а нам нічого не загрожує? Через що стався вибух? Слід повернутися і пошукати моїх друзів.

— Як щодо Хорхе?

— Га?

— Його шукати не треба?

Томас не хотів образити Бренду.

— Ну так, певна річ, і Хорхе, і моїх друзів, цих шлапаків… Не можна їх кидати.

— А що таке «шлапак»?

— Не зважай. Просто… незрозуміло, через що вибухнули сходи.

Зітхнувши, Бренда підступила ще ближче до Томаса, притулилася грудьми. Зашепотіла, торкаючись губами його вуха:

— Пообіцяй мені дещо, — сказала вона пошепки, ледь чутно. У Томаса аж тіло сиротами вкрилося.

— Е-е-е… що?

Бренда не відсунулася.

— Незважаючи ні на що, навіть якщо весь шлях нам доведеться подолати вдвох, ти візьмеш мене з собою. Туди, де «БЕЗУМ», де ліки, які ти обіцяв Хорхе — він у сховку все мені розповів. Я не залишуся тут, не хочу збожеволіти… ліпше загинути.

Вхопивши Томаса за обидві руки і стиснувши, Бренда поклала голову йому на плече. Дівчина, мабуть, стала навшпиньки; кінчиком носа вона утнулася Томасові в шию, і від кожного видиху Томаса мов приском обсипало.

Приємно було відчувати близькість Бренди, й водночас усе це здалося Томасу дуже дивним і несподіваним. Він згадав Терезу — і вмить відчув провину. Все це безглуздо. Томас опинився посеред пустелі, його чекає довгий і небезпечний перехід, його життя під загрозою, товариші, може вже й мертві. Може, вже й Тереза мертва. А Томас тут у темряві обнімається з малознайомою дівчиною, — про просто абсурд.

— Гей, — Томас стиснув Бренду за плечі, трохи відсунувши від себе. Він не бачив обличчя дівчини, зате міг уявити, що вона на нього дивиться. — Може, обміркуємо подальші дії?

— Спершу пообіцяй, — нагадала Бренда.

Томасові аж кричати захотілося — так дивно вона поводилася.

— Гаразд, обіцяю. Хорхе тобі все розповів?

— Напевно, майже все. Хоча, тільки-но Хорхе велів нашим йти без нас до Вежі, я про все здогадалася.

— Про що це — про все?

— Ми допоможемо вам пройти через місто, а ви повернете нас до цивілізації.

Томасу зробилося недобре.

— Якщо про угоду так швидко здогадалася ти, то, може, і ваші друзі все зрозуміли?

— Атож.

—1 Що значить — «атож»? Схоже, ти щось знаєш.

Бренда поклала руки Томасові на груди.

— Вочевидь, вибух влаштував Берклі. Спершу я подумала на психів, але за нами ніхто не погнався. Це означає, що наші приятелі хотіли вбити Хорхе. Харчі можна дістати й деінде, та й спусків до Підземелля є чимало.

Томас не мін уторопати, чого дівчина так до нього горнеться.

— Навіщо нас убивати? Який сенс? Розумніше піти з нами.

— Hi-ні-ні. Берклі й решта тут щасливі. Вони вже потроху перетворюються на психів, на відміну від нас із Хорхе. Навряд чи б їм спало на думку повернутися до людей. Напевно, злякалися, що Хорхе набере банду з твоїх дружків і… винищить їх. Берклі подумав, що ми пішли в Підземелля складати план убивства.

Томас відійшов до стіни, відкинувся на неї головою. Бренда не відставала — наблизилася й обхопила Томаса за пояс.

— Е-е-е… Брендо? — зронив він. Щось із цим дівчиськом не те.

— Так? — озвалася вона, притискаючись обличчям до його грудей.

— Що ти робиш?

— Тобто?

— Ти якось дивно поводишся. Тобі самій не здається?

Бренда розсміялася — до того несподівано, ніби мозок її остаточно скорився перед натиском Спалаху. Не перестаючи реготати, дівчина відійшла.

— В чому справа? — запитав Томас.

— Ні в чому, — відповіла Бренда, хихикаючи, мов школярка. — Мабуть, ми з тобою з різних середовищ. Вибач.

— Ти про що? — Томас раптом відчув, що й не від того, аби ще трохи пообніматися з нею.

— Не хвилюйся, — дівчина поступово припинила хихикати. — Пробач, що я така швидка. Там, звідки я родом, це нормально.

— Ні… все гаразд. Просто… забудь, — пробурмотів Томас, задоволений, що Бренда не бачить його обличчя. Напевно, зараз він червоний як рак… Бренда луснула б од сміху.

Він згадав Терезу, Мінхо і решту. Треба взяти себе в руки. Негайно.

— Слухай, ти казала, що за нами ніхто не женеться, — нагадав Томас, намагаючись надати голосу побільше впевненості.— То повертаймося?

— Впевнений? — запитала Бренда.

— Тобто?

— Я могла б сама провести тебе через місто. Запасемося харчами, кинемо всіх к бісу й самі дістанемося прихистку.

Ні, такий варіант Томас навіть не обговорюватиме.

— Не хочеш повертатися зі мною — твоя справа, а я пішов.

Поклавши долоню на стіну, щоб краще орієнтуватися, Томас попрямував у зворотний бік.

— Зачекай! — крикнула Бренда, наздоганяючи Томаса. Вона взяла його