Оксана Іванівна Думанська - Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2

— І їсте цибулячу зупу, в якій немає й шматочка м'яса. Я цього вже скуштував.

Збишек одяг сорочку і накинув на плечі маринарку, ніби збирався йти, хоча не мав на думці ніякого маршруту. Він навіть не знав, де заночує.

Проте скульптор мав ще один, останній, арґумент:

— Месьє, у нас, справді, життя — не мед, проте нас не чіпають жандарми. Вони знають, що ми — дрібні порушники закону, а на це можна позирати крізь пальці. І в нас не заведено доносити в жандармерію. Ви тут у безпеці.

— Я скрізь у безпеці! — не піддавався Збишек.

— Колись мене загребли у відділок, коли я заснув під кущем у Булоні, — ніби не чув скульптор. — Так я там бачив цікавий портрет одного чоловіка, який утік з в'язниці. Він чимось схожий на вас... Моє око — гостре й пильне!

«Оті маєш: чоловік мислить, а Бог крислить! Той п'яний матрос сказав, що корабель пливе до Африки, і я повірив. А повернувся туди, де доведеться сидіти тишком-нишком або сидіти за ґратами...»

— Я поміркую, — сказав Циганєвич. — Ось тут маю кілька асиґнацій... На місяць-два...

— Та ви що! — обурився кучерявий. — Цього вистачить на півроку!

— Хлопці, я на ваших стравах спаду з тіла. Так що купуймо баняки — їстимете борщі, вареники і картопляні пляцки! Інакше...

Тепер і ви знаєте, з кого зроблено скульптуру «Мислитель». Шкода лиш, що вся слава дісталася мистцеві, а не натурникові. Зате він отримав гроші, що в його ситуації було значно важливішим. І дотепер у музеях милуються молодим і сильним Циганєвичем, що замислився над своїм непевним буттям у Франції.

 аґда не довго сумувала за Міськом, який після подвигів у Городку отримав по заслузі. Вона вважала, що кожна жінка приваблива до того часу, доки її хоче будь-який чоловік, навіть якщо він підстаркувата ґорила з дріб'язком мізків. Тому вийшла на полювання, як знаменита Артеміда з Ринку.

Вона вже не зверталася до віщунок та окультисток, а сама шукала в газетах покликів охочих пошлюбити міську пані. То все були чоловіки молодші, але хто вам сказав, що вони відмовляться від заможної старшої кобіти?

Маґда знайшла через приятельок цілителя з однієї болотистої місцини, який, за прикладом австріяка Цальса, вибудував свою клініку подалі від міста. При самім болоті, звідки виривався сірководневий дух, стояв довгий одноповерховий дім з лазничками, куди подавалася смердюча вода для купелі. Обслуга раз на два дні вимащувала жінок з голови до п'яток баговинням, від чого шкіра ставала пружною і рожевою, як у доглянутого малюка. Так що ідеї Оскара Гробовецького знайшли своє втілення в інших засобах, бо скільки існує світ, стільки жінки жадають виглядати молодшими свого законного віку.

Тут же до Маґди підкотився панок, що весь час ставав навшпиньки, коли промовляв до когось вищого на зріст, і це був не хто інший, як Якуб Несамовитський. Він здавався вдові по адвокату особою високо розуму і незміряних талантів. Прогулюючись після лікувальних заходів довгою алеєю поміж лип, Якуб, за звичкою, переповідав випадки, що трапилися із знаменитостями в далеких краях, як бачені на свої очі.

— Пані Маґдусю, коли сам Чарлі Чаплін пробував у Львові, мені випало щастя сидіти з ним за товариською вечерею. Так він оповів, як одного разу був на прийнятті у самого американського президента і сидів між двома індіянами. За приміром білих, вони покушали червоного хрону — і в обох слези станули в очах. Сусіди навколо заметушилися: що сталося? «Я, — сказав один, — плачу в десяті роковини тої хвилі, коли мій батько потонув ув озері». А другий додав: «Я ж плачу, тому що ти тоді не втопився разом із своїм батьком!»

Маґдине тіло колихалося від сміху, погрожуючи тонкій шовковій тканині, що могла розлізтися на клапті.

— Пане Якуб, ви такий дотепник! І стільки всього бачили та чули! Моє серце стукотить удвічі швидше під час бесіди з вами!

Несамовитський задирав голову і ставав навшпиньки від гордощів, витворених невтоленістю чоловічих забаганок: від слави до звичайної жіночої уваги.

— Ви навіть не відаєте, що я мав привід прославитися, заснувавши «Клюб парубків», як у Льондоні. Та паризькі письменники це зробили раніш: запросили до клюбу парубків, вдоволених долею і здоровим шлунком. Кожен новий член зобов'язувався не женитися два роки, а якщо вжениться — його викреслювали. На жаль, наші літератори мене не зрозуміли, а ми ж могли пишатися на весь світ таким клюбом!

— Пане Якуб, та ви налаштовані проти жінок! — з подивом казала Маґда.

— Не проти всіх, шановна, не проти всіх! Як Бог хоче покарати мужчину, відбирає йому розум, а як жінку — дає їй високу освіту. Ось такі собі панни, трагічні жертви зараня вигаслого вогню, збираються в гурти, щоби понизити нас, чоловіків. І я налаштований саме проти них!

Маґда захоплено сплескувала руками, хоча такого штибу