Олексій Анатолійович Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

Тобі залишаю Того, що клешнями щипає, І того, що з рук вислизає Теж тобі залишаю. А ти дай мені корито, Що копійками вкрите!

– Куме! – озвався Григорій. – Що ти там чаклуєш? Горілку розливаєш…

– Та… – знітився я. – Розумієш… Ще дід мій казав, що рибою править водяний господар, водяник. Треба до нього підступитися, задобрити…

– Ну, ну… А ти про нього знаєш?

– Та… знаю… Дід же розповідав… У давнину, коли людина дивилася у воду, вона бачила там живі обличчя, і тому переконалася, що там хтось живе. Цей житель пізніше був означений людиною, як Водяний Цар, який володіє річками, озерами, болотами – усією водою. А його слуги – водяники – живуть у кожній водоймі. За переказами, це – старі діди з дужим глухим голосом, вбрані в шати з мулу, борода у них трав'яна, волосся з водорослей, тіло в риб'ячій лусці. А ще у водяника є хвіст і можуть бути крила.

Має водяник кришталевий палац, старшує над русалками. Риби – його худоба. Часом перекидається він сомом, навіть дає себе зловити в сіть. Але нести не дозволяє, а як занесуть – хату розвалить і піде. Сом – улюблена риба водяника, він на ній їздить. Знаючі рибалки сома відпускають, а в'юнів та раків не беруть – то їжа водяника.

Вночі водяник забавляється тим, що голосно плеще по воді. Риба втікає перед ним, і її добре ловити в сіті. Як розсердиться водяний господар, то ламає млини, греблі рве. Любить плавати на великому корчі. Буває, що осідлає коня чи корову, коли худобина воду п'є, – то вважай, що він її до себе забрав, бо вона чи втопиться, а чи в болоті зав'язне.

Найохочіше водяник селиться в річках, там, де непрохідні кущі, де позапліталися корені, попадали дерева, де саморобні вири і греблі, біля млинів. Коли люди купаються, водяник хапає їх за ноги і може утопити. Проте не завжди так буває, інколи водяник тільки налякає. У деяких місцевостях не купаються на Івана Купала, вважають що в цей день водяник іменинник і не любить, щоб його турбували під час гулянки. Особливо берегтися штукаря-водяника повинні ті, хто купається після заходу сонця. Першими жертвами водяного господаря є п'янички. Після 2 серпня водяник дозволяє купатися тільки чортам. Любить він перекидати човни, особливо хиткі та маленькі.

Досвідчені рибалки уміють задобрювати водяника, бо інакше не дає ловити рибу. Жартуючи, володар річки може викинути човен далеко на берег, а наступної ночі сам стягне у воду, ще інколи й рибою наповнить.

Коли рибалки розкладають на березі вогонь, він, буває, виходить з води до вогню погрітися. Часом просить покурити, але вогонь викрешує сам. Мельники і рибалки задобрювали водяника, кидаючи йому хліб, варену рибу, грудкову сіль – поки водяник сіль лиже, рибалки рибу ловлять.

28 вересня, на Микиту-гусаря, коли летять гуси і зиму на хвості везуть, задобрювали водяника, кидаючи йому гусака. На свята пригощали водяника горілкою. А мірошники носили при собі вовну чорного козла, якого полюбляє водяний господар.

Рибалки частину першого улову кидали назад у воду. Йдучи на риболовлю, ніколи не казали про те, бо водяник любить секрети і поважає тих, хто уміє берегти таємницю. Старі діди нишком пригощали його тютюном: «На тобі табаку, дай мені рибку!»

У водяника є різні наймення в різних місцевостях. Наприклад, морень. Коли рвали лілеї, примовляли: «Морень, морень, мені квітку, тобі корень!»

Місяць водяника – квітень. 9 квітня, на Мотрю-півріпницю, річки піднімаються, крига напинається. 16 квітня, на Микиту вишнього, водяник прокидається від зимового сну. Рибалки колись у цей день пригощали його, скидаючи в річку чужу кобилу: «Ось тобі, дідуню, гостинець, не поминай і ти наші сіті своєю худобою». 21 квітня – Родіон-криголом, Руф. На Руфа – крижана дорога рушиться. 24 квітня – Антип-половод – ріки розливаються.

В деяких місцевостях 12 квітня на Петрів день рибалки святкують своє свято і приносять пожертви водяникові… А що, Григорію, хіба звіриною і птаством ніхто не піклується?

– Та… є. Лісовий господар – лісовик. У полі – польовик, у болоті – свій цар, болотяний. Лісовий дух, господар лісу може показуватися у різній подобі. Найчастіше він зображується як старезний кошлатий дід, який, на відміну від людей, не має тіні; маленький, бородатий, швидкий та хитрий. Живуть лісовики на густих деревах або в дуплах сухих дерев. У лісі цей дух може бути заввишки з найвище дерево, а як виходить на галяву – стає нижчим від трави.

Лісовики співають і свищуть, але їхнього голосу люди не можуть почути. Співають вони тільки вночі, з першими півнями замовкають. Рухається цей дух по своїх володіннях дуже швидко, без шапки, бо вітер її все одно здуває. Любить господар лісу танцювати, штукарити, жартувати. З'явиться перед чоловіком у виді звіра або знайомої людини, заманює в хащу і водить по лісу. Буває таке, що гукає цілу ніч. Не слід відгукуватися – миттю з'явиться. За ці штуки називають його гукою, а за те, що меткий – щезником. Коли лісовикові вдається кого заморочити, він регоче голосно і плеще в долоні. Знаючі люди кажуть, що втекти від лісовика можна тільки тоді, коли одягнеш одежину навиворіт або коли голосно заверещиш – тоді він відпустить. Вважали, що лісовик не тільки водить